Крок на вулицю
Очі донизу, тобі мене невистачає,
Вулиця здогадується, щось відчуває.
Сірий крокує, маршрут вже знайомий
Чекає на життям обіцяну свободу.
І волосся в подумі стрічає вітер,
Кохання торкається ледь помітно.
Я люблю тебе, ти знаєш і чекаєш,
Дивишся на небо і його благаєш.
Бути тут і споглядати радість світу
Помітити усю красу, себе кудись подіти.
Кудись піти вже не стає натхнення
Спустошений, як маю пояснити?
Ангели знають про мої гріхи,
Сьогодні одне, завтра навпаки.
Малий, щораз чіпляюсь за життя.
Зробити крок, але куди не знаю я.
Цей Вибір непросто зробити,
Страх у собі безслідно згубити.
Я опущу очі донизу, прислухаюсь
До вулиці, вона щось відчуває.
Самотня Самотність
БІЛЬ ЗЕМЛІ
Помоліться за Вкраїну, що Вас породила,
Годувала своїм хлібом, медом поїла.
Що співала колискову солов'їним співом,
За любов, що дарувала, захищала "тілом".
Настраждалась наша Ненька за роки ворожі,
І знущались з неї всяко дикарі-вельможі.
Руйнували, смажили, топили, вбивали,
Бо любові до землі цієї не мали.
Ось, і знову у вогні... чому ж ти палаєш?
Чому, земле Вільная, ти тепер страждаєш?
Наче маєм ми тебе одну боронити,
Цінувати, пестити, світу Восхвалити!
Та палає наша Ненька не від вітру й сонця,
А страждає від руки свого охоронця.
Від тих кому довірила і поля, і ріки,
Не шанують діти матір, нема їй опіки.
За Неньку ласкавую свою помоліться люди.
За землю кровавую, таку, як не всюди.
Свою Неньку захищайте, бо вона єдина,
Недарма ж нам Богом дана рідна Україна!
Чижмар Павло
Чорний та білий янгол
Пливу за течією, за першим враженням і рішенням,
За першим спогадом і віщим сном...
Можливо, правда думки була вкрадена
тим темним янголом, що йде з нами слідом...
Можливо і думки навіяв білий янгол,
Що береже, охороняє на шляху.
Тяжко збагнути те, що моє серце й розум каже,
Я то стою й чекаю, то біжу...
Де ж твої світлі, янголе, поради?
Або не чую, або ти мовчиш.
Я день за днем шукаю тої правди,
А хтось говорить: « Та ти що, облиш»!
І сходжу в котрий раз я на узбіччя,
І прислухаюсь, голос мій мовчить,
Вдивляюсь добре у людські обличчя,
Чекаю якусь мить, душа тремтить...
(2009)
Глінчук Тетяна
Країна революцій
Край мій чудесний,
Край мій липкий.
Не завжди ти чесний,
Та більше сумний.
Відібрали села,
Зробили громади.
Називають це -
Децентралізація влади!
Кожна революція,
Хоче щось змінити.
Чиїсь галюцинації
Вирішують як жити.
І мов текло і бігло так
З історії нам відомо
Що кожна війна -
Робилась свідомо!
Влайдар-ЯР
Цвітуть самозакохані нарциси...
Цвітуть самозакохані нарциси,
Ковтають пристрасть з келиха тюльпанів,
Ірисів гостре листя, ніби списи
Та ставні канделябри від каштанів.
Земля уже вкривалась пелюстками,
Їх вітер з абрикос зривав зухвало,
Все, як міраж, все буцімто не з нами,
Яскравістю цвітіння дивувало.
Не бачити красу - погана звичка
Не помічати зовсім все навколо,
Пухнаста, малахітова травичка...
Весні радіє серце, як ніколи.
Гришко Валентина
І навіть те, що справді неможливо...
І навіть те, що справді неможливо,
Одного разу також може бути...
Так просто говорити, що щаслива,
Всі негаразди назавжди забути.
В омріяне повірити напевно,
Згадати те, на що давно махнула,
Того, чого хотілось недаремно,
В своє життя я знову повернула.
Не просто! Та вважаю, що можливо
Радіти кожній миті на світанні,
Чому і ні, насправді я щаслива
І кожен день життя, як день останній.
Щодня пишу листи та відправляю людям...
Щодня пишу листи та відправляю людям,
Про оптимізм, любов, природу, сум та зраду,
Про щирість й почуття, я знаю не осудять,
Тому знаходжу в них потребу та відраду.
Листи написані знаходять адресата,
Я впевнена вони завжди комусь потрібні,
Все без претензій на кумира чи фаната,
Ллються вірші з душі, пливуть струмкам подібні.
Побачить хтось себе щасливим на світанні,
А хтось до вдячності й добра прозріє,
Згадає давнє у стрімкому пориванні,
Лист прочитає мій та серце відігріє.
Тебе нема
Ой світить сонце ясне
І вітер повіва
Любов моя не гасне
Любов моя жива
Щодня на сході сонця
Голубить ніч зірки
і я біля віконця
Ось ці пишу рядки
Моя голубко сиза
Ти серденько моє
Весна приходить чиста
Навкруг все розтає
Та чорні хмари вкрили
Могутні небеса
Гніздо ворони звили
І злоба воскреса
Уже багато років
На серденьку журба
Утратив я свій спокій
Тебе ж давно нема
Минуть тисячоліття
Спливуть немав вода
Нехочу я повітря
Коли тебе нема