Бачила мати сина уві сні...
Бачила мати сина уві сні,
Тягнув до неї хлопчик рученята,
Співала мама з ніжністю пісні,
Розчахнуті дитячі оченята.
Прокинулася мама у сльозах
Синку дорослий, синку на війні,
Вагалося життя на терезах,
Посмішка сина з фото на стіні.
І темна ніч за вікнами бреде,
У полі вритий поспіхом бліндаж,
Всевишній, хай від смерті відведе,
Благає мати, Господі, уваж.
Залізом ворог землю засівав,
Не колоситься жито у полях,
Та жайворон у небі не співав,
Кружляє зверху ворон, чорний птах.
Насниться знову мамі дивний сон,
Весілля по весні, цвітуть сади,
Щебечуть солов"ї, замість ворон,
Немає горя та нема війни.
Гришко Валентина
Тремтяче небо доторкнулося землі...
Тремтяче небо доторкнулося землі,
з пап'є-маше квітуча біла вишня.
Пливуть сади, як паперові кораблі,
на пристань почекати знову вийшла.
Дерева тихо говорили про людей,
в прозорий шепіт сходила розмова.
Краса на видиху, що рветься із грудей,
в бажанні вчити й знати їхню мову.
В пейзажах милих прочитати письмена,
дивуючись природному декору.
З душі словами розчинилась пелена,
пливу у човнику крізь мить прозору.
Все сказано
Що казати коли вже все сказано
Написані сюжетні лінії
Старі рани сіллю помазано
І болять від тієї ідилії
Що шукати коли все втрачено
Лише серце не знає спокій
По рахунках давно заплачено
Дивлюся на фото вже вкотре
Що просити знов у Всевишнього
Те що мав, давно вже втратив
Не потрібно мені мати лишнього
Та й навіщо його турбувати
Що чекати від туги самотності
Як немає в світі кохання
Тільки позив єднання й животності
Викликає вкотре зітхання
Задавити в собі всі надії
Я не звір щоб від болю завити
Запах самки поштовх до дії
Чи позов що треба ще жити
Орех Владимир
Казка-любов
Кохання –
летально небезпечне,
А його відсутність –
Тим паче!
Іо Саві – східний мислитель
***
Тисячі Вогників
Чаклування,
Небезпечних
у Чарівній Красі…
Обіцянка - Кохання,
Реальність - Сраждання,
І справжні усі, усі…
Що таке – «Справжнє Кохання?»
«Несправжнє кохання» – Яке?
Несправжнє,
це – коли страждання?
А, справжнє, -
легке, п’янке?
Чи «справжнє»,
чи «не справжнє»
Кохання –
Питання
Колюче, слизьке…
Кажуть – нема
такого питання,
Справжнє кохання –
буває
Будь-яке!
Існують сотні тисяч
відтінків
Душевного хвилювання,
І справжні вони –
Усі!
Якщо несправжнім
Назвуть те чи інше Кохання –
Його не існує зов-
Сім!
Шукаємо кохання,
Неспокій капості рече
під аком-
панементи
Тривог:
Адже ми визнаємо
лише
вишукані речі,
І відкидаємо
Мотлох!
«Несправжнє», чи «справжнє» -
Думкою у Всесвіт гайни:
орієнтиром обери
Лише – «Підходяще»,
А «Ні!» - прожени!
Є у кохання Світанок,
Є Вечір,
який вивергає
Занепаду Клич…
Буває кохання –
болюче Зрання,
Буває – сповнена
Вишуканих любощів
Ніч!
У Кохання
може бути рима – Страждання,
Споріднене слово – Полин…
Знайди
у Осота
Нектар Насолоди,
А Гіркоту - відкинь!
Досвід
рік за роком
знищує
Радість і Спокій.
Псують Кохання
сумнівів і підозри бацили,
Але щастить нам іноді
з коханою (коханим)
духовно зливатися
у Єдине Ціле!
Але нема ідеалу:
Для рівноваги…
у жодної із сторін
не вистачає відваги.
Злиття-Відторгнення
від натуги синє:
Яка половина
Яку половину
Поглине!?
Надовго у стосунках
не вистачає ідеалу:
Поглинений
бореться за свободу –
Аж до криміналу…
Сотні, тисячі відтінків
Болючого Кохання
перебирай,
А як знайдеш –
своєму візаві
Нектару
Хоч крапельку дай,
Пригощай…
Об’єднайтеся, хоч на мить,
у пару!
У цю невловиму
мить,
Щасливими будьте…
Кохайте, Любіть
Аж Цілу-Ціленну
Мить!
З чого починається Казка-Любов -
З Безумства Думок і Страждання?
Це:
Справжній Цілунок –
Основа Основ,
Свята Запорука
Кохання!
Панін Олександр
Невідоме, відомо.
В світі зависло не відоме..
І зірки злякалися того!
Відтоді все таке холодне,
Бо те, торкнулось всього..
А на землі було про все відомо,
Куди пливли-літали кораблі.
Та такого ще не звідано нікому,
Бо таке вперше затемніло в висоті.
Тремтять людські тіла і душі,
І що робити ніхто не зна.
Вони ж звикли жити в русі,
А тут накрила незвідана біда!
На одиноких вулицях кружляє,
Лише тінь, що спадає з висоти.
Воно ще більші сили проявляє,
Та закриває всіх вдому за замки.
Чекають день, коли пропаде той морок
Та настане спокій як було колись.
Але з наступним новим роком
Ми такі не будемо як були колись.
Воля
Тримаю в чаші крихітну свободу
І п'ю весняно-квітковий нектар.
Та не потрібно жодної нагоди,
Аби сказати, воля - цінний дар.
Ми в метушні і вдячність розгубили,
Не розуміючи, що розкіш, а що так...
Тримаю чашу у руках щосили
І грає сонце знову на вустах.
Слова тут зайві, бо стояти просто неба-
Це як ковток джерельної води!
Терпіння й оптимізм вже, як потреба...
Та все ж ми сильні, все переживемо ми!
Глінчук Тетяна
Покинула невчасно душу...
Покинула невчасно душу,
Була й пішла собі любов,
Тобі я вслід дивитись мушу,
Ти поряд з нею десь пішов.
Наснилася болюча зрада,
Крізь дощ не бачив моїх сліз,
Не знала я, що болем правда
Згори обірве все униз.
Скажи, де взяти мені ліки,
Які лікують віщі сни,
У сні ти цілував повіки
Якійсь чужій, а не мені.
Любов, чи знає правду про любов...
Любов, чи знає правду про любов,
В обіймах, шепотінні, цілуванні,
Душі тремтінні в якості умов,
Яких немає в справжньому коханні.
У спалахах яскравих двох сердець
Ліпили ніжністю єдине тіло,
На все життя залишився рубець
З кохання пристрасного, що палило.
Любов, чи знає правду про любов,
Коли земля пливе з під ніг, як човен,
Ніяковіє погляд знову й знов
Весь світ навколо почуттями повен.