Вірші

Картина в майбутнє

Де ледве доноситься шум океана,
Де ранкове сонце над гірським хребтом,
А під ним, мегаполіс обнятий мостами,
Там теплий будинок з панорамним вікном,
Там стіни, що наскрізь пропахлись фарбами,
І близько озера з найпрозорішим дном,
Там картини в оздобленні великої рами,
Щось на тематику розбитих оков.


Присвячую майбутньому.

Мить

Хто ж ми під цим бездонним небом?
Не ангели і не демони,
Хто ж ті, хто охрестився людським родом?


Деколи закриваю очі - уявляю себе птахом,
Безіменним перелітним птахом, що на хвостах літніх вітрів облетів весь світ,
Ті крила бачили і землі охоплені війною і вогнем
І навпроти безмежнні простори житніх полів,
І глибоке синє море а за ним океани,
Бачили вони і самотньо сидячих людей, що здавалось бачили в тих безмежних просторах бездоріжжя, свою вузеньку стежику до більшого,
І тих хто танув в коротких миттях блаженства, які так хотілось ростягнути у вічність, що це здавалось єдиним справжнім бажанням в житті.
Моє око торкалось і тих хто безпомічно, та все ж з надією дивився на мій політ, хоча, можливо, вони вглядались в щось більше, в ту таємничу безкінечну блакить неба, що над мною, шукаючи в ньому майбутннє ... або кінець...або...
Ох, а молоді серця, скільки їх я бачив божевільні що, готові і у вогонь і у воду, без найменшого остраху кинути все своє єство...
Та все це лиш історії, що для світу, що для птаха, всі вони мов тіні, що вірять в дивне слово "час", от придумали ж, от молодці, треба їм сказати, що все існує тільки мить.

Камінь

Обезбарвленими почуттями, немаючи нічого,
Лиш душа свої сльози лиє над моїм життям,
Яке ж нереальне для нас розуміння простого,
Яке ж безмістовне це тонке буття,
Обірвалися струни наших вірних мостів,
на найтонших нотах звучання,
Розірвався по серцю найбезжальніший біль
І осів на душі важкістю камня.

Ти знаєш?

Ти знаєш, а зорі також співають
Їх чути за великими полями,
Так по-красивому далеко,
Вони заливаються піснями,
Так по-таємному тихенько,
Що це залишиться між нами.

Щасливий ти ,щаслива і я,
Законом писано по моїй книжці,
Ти знай що відчуваєш ти, те і відчуваю я ,
І це не все не свідомо трішки.

Все те що любиш ти ,полюбила і я,
Відчула серцем своїм ті імпульси на дотик
Серце завмирає коли відчуваю я
Що важко нам це все забути

Я знаю так,ти все ще не забув про мене,
Під тихий стук дощу ти згадуєш мій сміх,
І знай ще не забула я, про тебе
І не забуду вже ніколи
В моєму серці ти навік!

Туман

У пору ранньої весни,
Густий туман припав до долу,
І охопив він все село,
Своєю димкою чудною,

І зазирнув він в кожну хату,
І взявся по дахам гулять,
І огорнув він гори сиві,
І землю рідну, не забув обнять.

Вигулює небо хмари кудлаті...

Вигулює небо хмари кудлаті,
Нечесані, пухнасті та лупаті,
Своїми роздивляються очима,
Людей сумних з округлими плечима.

А люди мовчазні, мов манекени,
Для хмар небесних, ніби феномени
Ступають крізь калюжі на асфальті,
Беззахисні, маленькі та завзяті.

Бредуть, нагнувши голову в печалі
Так рухаються по життю — спіралі,
Чому не радісні, вони не знають
З ранку до ночі...Потім засинають.

Голови тримаєм у долонях,
Брехня по всюди, тут і там!
Тримає влада нас в полоні,
В полоні війн, хвороб і банд!

Кожен день, дають новини,
Буцімто важливі понад усе.
І ті за лічені хвилини,
Ламають в нас усе живе.

Абсурдні речі, ставлять
На перед на перший план.
Закладаючи тим в нас страх
Видно як росте паніка на очах..