Прозорий вітер, я тебе не бачу...
Прозорий вітер, я тебе не бачу,
Та уявити який є, не можу...
Нам видно сонце та як дощик плаче,
Тебе шукаю я і не нахожу.
Торкнешся лагідно мого обличчя,
Волосся, ніби граючи скуйовдиш,
Незримо дуєш, мабуть, з потойбіччя,
Або хвилини в затишку проводиш.
Щасливий вітер - невидимка дихав,
Хитаючи дерева, квіти, трави,
Злетів кудись та стало дуже тихо,
У нього зустріч з іншими вітрами.
Гришко Валентина
Ми любов свою згубили самі...
Ми любов свою згубили самі,
З ночі в ніч вона до нас приходить,
В сновидіннях, наче мелодрамі
Нас шукає поруч, не знаходить.
У самотність поринали разом,
Так ховали почуття відверто
В мить змінили ніжність на образу,
Від кохання відвертались вперто.
А любов благала та просила,
Говорила, тільки раз буває,
В пам"яті залишилась красива,
Тільки в снах, а на яву немає.
Ставлю сама собі питання...
Ставлю сама собі питання,
Чи вмію жити, як потрібно,
Радіти сонцю на світанні,
Летіти пташечці подібно.
Так легкість сприйняття вражає
У простоті буденне щастя
І те, що серце забажає
Мені обов'язково вдасться.
Думки прозорі, як повітря,
Сама в собі знайду опору,
Відверта мрія та нехитра,
Я буду жити до упору.
Сюрпризів не чекаю від життя...
Сюрпризів не чекаю від життя,
Скоріш за все чекаю їх від себе,
Бо маю вчасне я передчуття,
Яке пульсує в серці та між ребер.
Тендітну долю у своїх руках
Відігріваю, як замерзлу пташку,
Надії стільки у її очах,
Що буде легше, що не буде важко.
Вона співає гучно по весні,
Літає в небесах, бо має крила,
Шепоче вдячна доленька мені
Про те, що сильною була безсила.
Цвіте черешня...
Цвіте черешня, синьооке небо,
Красу натхненну бачимо з вікна,
Птахів лунає на світанку щебет,
А решта?
Решта, сьомий рік війна.
Вечірні зорі сяють фантастично,
Мовчить природа, буцімто німа,
Пливе, як човник місяць романтично,
А решта?
Решта, сьомий рік війна.
Духмяна кава обпікає губи,
Так п"ється з насолодою вона,
Когось ми любим, а когось не любим,
А решта?
Решта, сьомий рік війна.
** Очі немов волошкові**
Твої очі немов , волошкові
тануть погляді думок
у суміші сьози і крові
так хочеться зробити крок
Без слів... без зайвих звинувачень
подати руку навмання
І тисячі цих передбачень
страхів брехня , як маячня
Без слів ... без зайвих звинувачень
розплести косу на весні ,
подавши тисячу пробачень
кошмар закінчиться у сні .
Без слів ... й взаємної любові
так хочеться зробити крок
Твої очі немов , волошкові
тонуть погляді думок
Тимків Назарій Петрович
Присвячується
Він завжди з нами,
Хоть і загинув трагічно!
Дух за небесами,
Буде жити вічно!
Він, пішов не зробивши нічого,
Чого хотів не знайшов.
Не встиг, не дали.
Забрали "брудні руки" його життя!
А ті руки які піднімали,
Які обірвали життя.
Та них навіть не покарали,
Не знають вони каяття.
А руки які піднімали ....
За двадцять років йому було,
А скільки мрій у серці цвіло.
"Удари" все відібрали!
Всі цій біді страждали...
І після ударів вже не кричав,
Йшов додому він просто мовчав...
А вранці міцно спав,
І більше ніколи не встав...
Він завжди з нами,
Хоть і загинув трагічно!
Дух за небесами,
Буде жити вічно!!!
Бувайте
Сьогодні непоганий день,
Лише хай пройде голова.
Довкола повно життя,
Хоча на небі сонця нема.
Люди звичайні, ніби не злі,
І ходять, нікого не чіпають.
Я сам у квартирі, частково,
Виглядаю надію-примару.
Ти напевне хочеш, так само
Сказати вголос, побути собою.
І серце від тупого болю
Застигає під шаром бетону.
Потрібно зібратися з думками,
І тих, що колись обікрали,
Пробачити, і вслід сказати,
Я більше не з вами, бувайте.
Самотня Самотність