Вірші

Життя

Моє життя як білий олівець здається він існує але нікому не потрібний і я сумую про те що я не вільний я хочу свободи я хочу любові але я білий олівець нікому не потрібен я на волі

Капризний березень, немов дитина...

Капризний березень, немов дитина,
То посміхнеться сонцем, то заплаче,
В прозорий світ з натхненністю порине,
То хмари сизокрилі, мов незрячі.

Його непередбаченість бентежить,
Радіємо й сумуємо з ним поряд,
Дощем проллється зранку, мовби нежить
І затамує він на квітах погляд.

Весна, як первістка веде за руку,
В обійми огортає обережно,
З землею, що прокинулась в сполуку
І з небом синьооким в даль безмежну.

Каміння падали з душі...

Каміння падали з душі
Складала їх в сюжети,
Вони мої, а не чужі,
Печальні амулети.

Створила сонячний пейзаж,
Мозаїчну картину,
На морі лагідному пляж
З яскравого бурштину.

Не тисне більше, не болить,
Попадали під ноги
Живим камінням в одну мить
Стелилися дороги.

Ти так і не дізнаєшся...

Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Наскільки боляче тримати все у собі.
Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Чому я не сказала це тоді.
Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Кому присвячені усі мої вірші.
І тільки я і зорі будуть знати,
Що всі вони присвячені тобі ....

Я народився на Майдані,

Я - дух волі, що поривається до бою,
Я -маяк в густому тумані,

Я, Україно, назавжди з тобою!



Я не боявся ніколи боротись

І не боявся бачити кров.

Принципів своїх мені не зректися -

Як не забути рідних дібров.



Все тільки починається!

В душі кожного вкраїнця я живу,

І сильний наш народ з‘єднається,

Туго натягнувши тятиву,



І запустить він чисельні стріли,

В серце тої ворожої влади, 

Що не знає матерів посивілих,

Й на думці має тільки зраду!



Я народився на Майдані,

Тож тут я і закінчу бій,

Коли залишуть всі печалі,

Народ вкраїнський мій!

Стежиночка моєї долі...

Стежиночка моєї долі...
Бігла заплутано крізь хащі
Та в чистому гуляла полі,
Шукала шлях для себе кращий.

У крижаних обіймах снігу,
Відносин, що не гріли, мерзла,
Все сподівалась на відлигу,
Відтала я та крига щезла.

Весною сонечко світило,
З любов"ю дарувало квіти,
Стежинка долі...Пощастило,
Навчилася життю радіти.

Чорно-біле фото...

Чорно-біле фото... Мов кіно чорно-біле...
Кадр за кадром летить, вже життя посивіло
Біла неба блакить, білим світить лампада
Чорна пташка летить, чорний лист листопада.

В чорно-білих світлинах своя перевага
У відзнятих хвилинах чуттєва наснага.
Колір різних емоцій пливе в фотознімку
Шквал яскравих овацій лунає крізь димку.

Дружба назавжди

Пам’ятаєш, як мріяли разом.
Казали- дружба наша назавжди.
Ну, склалось не так, як нам гадалось
Розійшлись з тобою ми!
Але за рік ми зрозуміли, що перша дружба назавжди.
І тепер вже пожаліли про розлуку ми!!!
😔😔😔(Н.Воробель)