Вірші

життя

і знов в голові лиш вірші
від об’явлення і до буття
еволюція - су ка, всевишній!
і мінливість-спадковість життя
не час для дощів, час для зливи,
не розплати час - час каяття
життя все таке мінливе
буремне таке життя
і навіть коли все навколо
стрімко летить шкереберть
знай, що було - не найгірше
найгірше попереду - смерть
боротися і перемагати
чи впасти, сказавши "здаюсь!"
є вибір чи вихід, свобода чи грати
і я, мов барвінок, плетусь
сплітаюсь, вплітаюсь, зливаюсь
з потоком таких ось, як я
життя ти таке буремне
коротке таке життя

Моє ліжко холодне сьогодні
Ні, я не спав, а писав і писав
Чи згадають мене потім сотні?
А чи напишуть колись "Час настав!"?

А чи буду в далекім майбутнім
Маяком культурним у світі?
Для тих, хто заплутався в нім
Для тих, хто не знає чим жити

Най цей текст буде посланням
В майбутньому для молодих
Не йдіть, молоді, натхненням
Холодних, ворожих і злих

Будуйте ж власну дорогу
Із щастя, добра, із кохання
Не забудьте лиш власного дому,
Де цінують ваші старання...

Моє серце вистрибує в небо
Як бачу рух твоїх губ
Його несе так далеко
Бо хочу побути тут

І очі твої як алмази
І руки неначе кришталь
Заграло в мені все одразу
А на серце впала вуаль

Я хочу все розказати
Але боюсь відмовиш мені
Лише хочу тебе обійняти
Бо являєшся в чудовому сні

У сні, там де за руки
Тримаючись дивимось в небо
Помічаючи взаємно рухи
Помічаючи взаємне тепло

листя золотаве
за вікном літає
вип'ю чашку кави
і піду сідати

поїзд на пероні
зачекався довго
вітер віє в скроні
зовсім не до того

прочитаю лист я
і скажу "бувай!"
подивлюсь на листя
захолонув чай

з вікон видно небо
небо і земля
з неба чути шепіт
в ньому і весь я

я сиджу по шию в ґрунті
і тут, і там свистять снаряди
і знову плаче з горя мати
бо не побачить сина в хаті

навколо голод, холод, страх
і кожна мить немов остання
і кожен подих під питанням
життя людей в моїх руках

буду боротись до кінця
до крапель крові на свій стяг
хоч до бажаного ранку
просто́ю я тут безустанку

бо ці річки і ці поля
це все моє і все це я
бо непроста я є людина
моя домівка - Україна

Чому так довго дúвлюсь в вічі
Що тягнуть наче зорі вічні
Неначе місяць, ліс і море
Неначе західні ті гори

Неначе хочуть політати
Хочуть ловити і спіймати
Хочуть заглянути в душу
Чи то я хочу, чи то мушу

Ті очі наче вітер в полі
Не зникнуть навіть проти волі
Ті очі - океан і місяць
Я захищу, ти й далі смійся

Я полечу все далі в небо
Буду дивитись як живеш
І навіть якщо буде темно
Знайду тебе, як ти цвітеш...

у цій кімнаті тільки ми з тобою
у цій кімнаті тільки ти і я
захоплюєш своєю темнотою
все одно і де б я не стояв

здавна не бачив дні, лиш ночі
здавна не купався в теплі
переді мною тільки чорні очі
і ті - лише в моєму сні

я в тобі утопаю безсильно
я в тобі живу, в темноті
я в тобі захлинаюсь повільно
я в тобі заховаюсь, в тіні

наша зустріч не нескінченна
бо вже сонце виходить на обрій
дякую тобі за натхнення
і за мільйони всіх твоїх мрій

Зачекай, постій, хвилино
Не йди в безмежну далечінь
Я знаю, час - діряве сито
Але й ти - неначе неба синь

Постій, побудь зі мною трохи
Нумо, розкажи куди пливеш
Я краще буду тут, але убогим
Ніж десь-інде у обороні веж