Вірші

Пусті слова, слова на вітер
Чого ж за ними плакати і бігти?
Чому ж кричати і молити,
Того хто ними побажав любити?

Ніхто не скаже чесно як нам жити
Ніхто не скаже нам свої бажання
Це все - спорідненість у миті
Це все - наше небачене завдання

Подивись

Вкотре словом доторкаюся до небес,
І поглядом набираю висоту,
Я вже йду, біжу, лечу, бездумно мчусь
Я вже йду...

І тільки вітрилами - сльози вниз,
Забирають вітри у свої світи,
А думки давно закохались в вись,
Я вже небес торкаюся - подивись...

Рубікон

Так, жреб свій кладу ребром,
Не знаю я, що буде після,
Це крапка серед безліч ком,
У реченні з життям у відстань,
Куди ж хитнеться чаша долі,
Як все покладено на кон,
Коли відкрию двері нові,
І тим прийму свій рубікон.

Не завжди ясно, куди нас ведуть шляхи, майбутнє примарне, тому що воно ще не існує, минуле не зміниш, воно вже існувало і лишається мить, яка по-суті і є визначальною.

Поезд едет - стук колёс
В голове горит вопрос
Куда я еду и зачем
И кто ждет меня у стен
А мой поезд - скоростной
"Одесса - Ровно", я - домой!

Я так хочу побути з тобою
Я так хочу до твòїх очей
Я так хочу в твòї долоні
Я так хочу безсонних ночей

Я так хочу пізнати тебе
Я так хочу почути твій пульс
Куди ця дорога веде?
І чому я вже не боюсь?..

А чи буду я далі писати?
А чи буду відомим колись?
Чи може хтось це сказати?
Чи лишиться тільки "Молись!"?

Я б хотів писати надалі
Я б хотів би творити завжди
Чи збудую свій шлях я зі сталі?
Чи не скаже ніхто "Зажди!"?

Я надіюсь, я не спинюсь
Я надіюсь, не кину перо
Я надіюсь, я заберусь
На вершину, туди, до зірок!

Вітер кружляє у скронях дерев
Птахи там співають балади свої
Хотілося б більше таких перерв
Хотілося б більше бути собою...

Я буду з тобою…

Я буду з тобою…У щасті й біді,
Я буду з тобою назавжди…
Ітимемо разом ми довгим шляхом,
А погляди будуть безхмарні.

Я буду з тобою…Крізь море завіс,
Я буду для тебе розрада.
А наша любов звучить в далечі-
Ти моя незрівнянна порада!!!(Н.Воробель)