Вірші

Я прошу зупинись

Я прошу зупинись, благаю ти не плач
Чому твої слова це збірники невдач
Чому всі почуття це відгуки весни
Благаю зупинись, кажу тобі пробач

Забудь мої слова я прошу назавжди
Погана та печаль порине в твої сни
Чому яскраву ніч забудеш восени
Прошу мене пробач, залишся назавжди

Я прошу ти не йди, залиш свою думки
Із часом стине сталь але не навпаки
Я прошу підіймись і тихо підійди
Забудь мої слова, забудь хоч до весни

Я прошу зупинись, ти мене обійми
І щезне та печаль від тебе назавжди
Чому всі почуття це відгуки весни
Прошу мене пробач, залишся назавжди

Я тримав у руках свою долю

Я тримав у руках свою долю
Ніжно здмухував перший сніг
І затиснувши в кулак свою волю
Обіймав як оберіг

Не злякати щоб щастя навмисне
Не причинити обіймами біль
Лише пульс на скроні тисне
У скованому від ніжності тілі

Я тримав її ніжно за плечі
І погладжував тихо волосся
Я чекав із острахом вечір
Щоби щастя подовш збереглося

Я тримав її пальці до ранку
Цілуючи поглядом вії
Захищав від приходу світанку
На палаючому бажанням тілі

Цілував пелюстки її губи
Ніжним барвом рожеві троянди
Не зламати щоб поштовхом грубим
Ці приємні на смак діаманти

Я тримав у руках свою долю
Ніжно здмухував перший сніг
І затиснувши в руках свою волю
Обіймав як оберіг

Жінка моєї мрії

Ти була жінкою моєї мрії
Така мила і неосяжна
Таким як ти не пишуть рядки
Ти є домашня та недосяжна

Про таких як ти мріють залюбки
Уявляють холодний вечір
Протоптані в снігу безмежні стежки
Твої тендітні і ніжні плечі

Чарівний голос окутує теплом
Яскравий та ніжний погляд
Смачна вечеря, діти за столом
Сімейне диво що має догляд

Дівоча доля

Блукала. Серед лісу його очі в темряві шукала.
По ранковій по росі босоніж ходила,
і росою свої очі від сліз тих умила.
Від сліз по коханому за ким серце лине.
За ким б'ється, турбується поки не загине.
Її доля повела вузькими стежками,
у турботи бездоріж витими плітками.
А за обрій небосхил сонечко сідає,
за дівочу сумну долю соловей співає.
Проте як та дівчина покохала хлопця,
як чекала його довго, проводжала сонце!

Лінива корова

Одна лінива корова,
завжди б сиділа дома,
та в хаті не росте трава
і для печі потрібні дрова.

Де б була країна ось така,
щоб з неба падала халва,
щоб піч топилася сама,
щоб усе давали за дарма.

Чкурнула б корова туда
на пошуки хати й бика.
Крутила б бику хвоста,
жила б з клеймом -- "Чужа".

Комусь може на щастя,
а комусь може на біду.
Нездійснити мрію цю.
Як не крути, що не роби,
хоч візьми і лусни,
недосягти тої мети.

Навіть за щедру доплату,
ніхто не прийме її у хату.
Своїх лінивих коров тьма.
Кому потрібна іще одна така?

Напишу листа

Хворію нестерпно, хворію тобою
Малюю листа на спітнілому склі
Стираю поспішно рядочки рукою
Допишу їх завтра, як завжди ві сні
Напишу що знов вередує погода
То шквалистий вітер, то спека стоїть
Мабуть застарів чи можливо то мода
Знущається нишком за лаштунком століть
Напишу тобі яке небо похмуре
Немає веселки від посмішки в нім
Як добре мені хоч сумую де-юре
Який я бешкетник на заздрість усім
Напишу тобі про щось особисте
Згадаю пригоду що знаєм лиш вдвох
Торкнуся до фото твого ненавмисне
Поправлю волосся твоє на чоло
Скажу що насправді тебе я кохаю
Скажу як ненавиджу часом свій дім
Що він опустів без тебе, я знаю
Чекає на зустріч на заздрість усім
А потім як завжди махну я рукою
І щезнуть знов букви залишивши слід
Намалюю сердечко, своє ім'я із тобою
Торкнуся до скла і отримаю лід

Моє багатство - мої вірші
Вони ведуть мене кудись,
І я лечу все вище-вище
Може й стану кимсь колись

Моє багатство - це життя,
Воно лише іде в зеніт
Я ще пізнаю буття,
Я лише виходжу в світ...

Сонце світить у долоні
Я сиджу, п'ю каву сам
Я неначе у полоні
Своїх дум і сподівань

Я сиджу, дивлюсь на небо,
Що синє наче океан
Щось приховує те небо,
Свій святий таємний план

Відблиск неба хмарочосів,
Відблиск сонця в окулярах
Відчуття, що скоро осінь,
Але літо ще у хмарах...