Межу пройшла
Межу пройшла,
Черствою стала.
Здавалось, більш нема чого втрачать.
Та втратила себе,
Напевно.
І людяність,
Скоріш всього.
Упала,
Крила поламала.
Не ангел,
Поки ще й не чорт.
Для одного вона диявол,
Для іншого, -
Троянда лиш його.
Та от для себе:
Неприступна
Султана,
Що готова до всього.
Горіла в полум'ї та лаялась.
Він їй спаскудив все життя.
Та краще б загалом вже не кохала, ніж...
Таке розбурхане життя.
Лиманська Світлана
Війна і зрада
Війна і зрада
Насилля і безсилля
Кому потрібна правда?
Вона лиш тільки в силі
Це так недоречно
Приховані силуети
Чомусь небезпечно
Виносити з шафи портрети
Крокує ангел
На краю прірви
По мінному полю
Смертельні такі ігри
А десь у помісті
У знятій спіхом квартирі
Втачає свою гідність
Його подруга в сортирі
Війна і зрада крокують під руку
Жагуча бравада запеленала очі
Любовні мемуари ступають до друку
Розриваючи серце, солдата щоночі
Орех Владимир
Чужий
Чужий. Як відверто і як болюче
Я зовсім інші маю наміри
Волосся на підборідді досить колюче
Чомусь їй подобається що я маю бороду
Не маю я часу, лише до світанку
А далі робота, в конвертах зарплата
Сприймай як захоплення а не коханку
Тому орієнтуйся на тлі циферблату
Забудь про ці зустрічі в темних під'їздах
Про порвані ночі проведені разом
Прямує твій потяг по залізничних роз'їздах
Нагадуючи стуком нічного екстазу
Блукав по вулицям міста похмурий вечір
Блукав по вулицям міста похмурий вечір
Назустріч пролітали стурбовані люди
Ніщо не віщувало неминучої втечі
Стояли на варті столітні споруди
Засяяли зорі у водах фонтану
Замріяна пара тонула в обіймах
Ховала їх тінь у кронах каштану
І була у них ціль одинаково спільна
Пробігся по рейках веселий трамвайчик
Надівши незмінний ромбик на спину
Спішить перескочити новий майданчик
Із запахом квітів і міцного полину
Спішила містами стурбована осінь
Вдягала на груди червоне намисто
Лиш зранку з'являлася з начесами просідь
Красуючись вродою немов ненавмисно
Ми втратили сприйняття світогляду
Ми втратили сприйняття світогляду
Захламлені мозку полиці
Шукаємо порозуміння і догляду
Міняються тільки на ешафоті наші лиця
Ми чекаємо що хтось вирішить наші проблеми
Дивуємося що взлетіли ціни на касі
Водночас вибудовуємо нові схеми
І мріємо зірвати куш на сірій масі
Ми граємося на почуттях людини
І з горем сприймаємо біль від зради
Тим часом із посмішкою встромляємо ніж у спину
Відвідуючи при цьому військові паради
Ми різні, водночас такі особливі
Записуємо сцени на новий проектор
Вважаємо що душі наші цнотливі
Та вщент переповнений гріховний коректор
Чому так важко бути сильним?
Чому так важко бути сильним?
Чому так важко полюбить?
Коли нема терпіння й волі,
Життя нам важче перейти.
В житті буває щастя й смуток,
Та й біль, тривога, доброта,
А треба все у руки взяти,
Та йти невпинно до кінця.(Н.Воробель)
Без тебе
"А що чекає нас в кінці?"
Він спитав би в тебе,
Там, де гаснуть ліхтарі,
Де ви ціле - неокреме,
Та з приходом нових днів,
Де він дивиться до неба,
В його долонях цілий світ
Але знов, чомусь без тебе...
Avea Dea
Треба неба
Мені так хочеться дощів,
Вони пахнуть небом,
Не те щоб ми близькі,
Та їх мені так треба.
Я зловою краплі на лиці,
І знову відчую ледве-ледве,
Як в тій прозорій висоті,
Мені так хочеться до тебе...