Вірші

Знаю – наше життя – то не казка,
А солодкий , оманливий гріх
Не принось мені болі, будь ласка,
А неси лише радість ісміх

Не нагадуй поривів вінчальних,
Що розтанули десь в небесах…
Не кажи мені слів поминальних
І, що все перетвориться в прах…

Не співай мені пісню про Долю ,
Про пекельно-жаркий Казахстан…
Не завдай буреломного болю…
А змочи краще мої вуста.

Поцілуй… та не ніби дитину…
Що лежить у думках горілиць…
Краще в душу мою подивись -
Там побачиш прекрасну перлину…

Я не хочу... ти чуєш – не хочу
Задивлятись у неба блакить,-
Краще Ти у смарагдові очі
Подивись й загубись в них на мить…

В тебе личко таке білосніжне
А на нім – очі, мов небеса
Ти на мене так зиркаєш ніжно…
Ти – Моя неземная Краса.

Знаю – моє життя – ніби казка…
Ніжний сон… але наче й не сплю.
Не принось мені болі, будь ласка…
Я Тебе так безумно люблю…

Вмиває ноги ранішня роса…

Вмиває ноги ранішня роса…
Смієшся Ти, збираючи малину.
Ласкає сонце сині небеса
Й Валдай ковтає – ненажера – слину…

Ідилія… блажества дивний цвіт;
І п’янко пахне скошена травичка…
Лиш не муркоче біля ганку кіт,
Вдивляючись у Твоє ніжне личко…

Липневий ранок… літня благодать…
Пташки щебечуть щось в Твоє віконце…
І лиш мені ніколи не пізнать
З я кого боку в домі сходить сонце…

03.07.2012

Легенчук Ларисі-подрузі дитинства-з ніжністю…

Прости мене за те, що із дитинства
Ніяк Тобі освідчитись не міг…
Мені здавалось – Ти шукала принца…
То ж я слова Любові приберіг…

Життя летіло… клекотало здуру
Та скільки пам’ятаю я себе :
У кожній стрічній я шукав Лауру*
І в кожній юнці бачив лиш Тебе….

Роки летіли з іншого сторіччя
У нове … їх думками замело…
Життя нас розкидало по узбіччям
А потім несподівано звело….

Напровесні зустрів Тебе… у квітні….
Це був казковий мелодійний сон….
Але , нажаль, ми в ньому не самітні
І це для наших душ - Армагеддон.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Прости мене… нема у світі принців,
Якщо ж і є – в них серце з кришталю…
Шкода , що у далекому дитинстві
Я не признався, що Тебе люблю…

Вона лежатиме у холодку...

Вона лежатиме у холодку
І, з льодом попиваючи мохіто*,
Чекатиме в тінистому садку, -
Коли ж пройде несамовите літо…

Купатимуться бджоли у вині,
Цвістимуть п’яно ніжні матіоли.
І лиш мені… безсильному мені
Не дихати нектаром тим ніколи…

Не бачити замріяну Красу,
Вечірню втому у очах блакитних.
Не відчувати в холоді росу
Й не чути плач вечірньої молитви…

Не пестити тендітнії вуста,
Не розтворятись у Її обіймах…
Чи не тому у серці пустота
І тихий сум у нездійсненних мріях ?!?...

Липень 2012 р.

Ти не любиш лютневий холод
І ще більше липневу спеку
Ти як Місяць- завжди по колу...
І як Сонце – завжди далеко.
Ти засуджуєш тихий спокій
Ти даруєш мені свободу
І в свободі цій одинокій...
Я стрибаю із мосту в воду.
Я ховаюсь від тебе в хвилях
І від себе... пробач-кохаю.
В тихім розпачі від безсилля
Виринаю...і знов стрибаю.

Тихо, майже непомітно пустота
Тисне нею ж виснажені груди.
Істина-полинова й проста-
Більше як з тобою вже не буде...
Я до ніг тобі поклала все-
І тебе ж до нитки обікрала.
Кров по венах тихо біль несе-
А мене неначе вже не стало.
Поділитись би з тобою- слів нема...
Тільки пригорща думок-німа й вразлива.
Все як є...і ти- моя тюрма...
Вічна...і до болю особлива.

Заплющу очі….Забуття.
Я сплю…А уві сні – життя,
В якому ти і я –не гріх.
І не ховаючи від всіх
Тобі себе я віддаю
Даю беззахисність свою…
І сто разів тону в очах
Не озираючись…а страх-
В житті не тім-я просто сплю
Твій подих подихом ловлю.
Від щастя близькості болить.
І кожна, .кожна, кожна мить -
Неначе дар. Безцінний…мій…
Життя-дитина ніжних мрій…
В нім вдосталь слів і вдосталь рук,
Нема годинників,розлук-
Тебе безмежність…поруч я
Усім єством твоя. Твоя…

Сон зникне.Разом з ним життя.
І повернувшись з забуття
Тебе міняю на роки,
На не твоєї лід руки,
На непохитність сірих стін
І на полярність половин.
На спокою дешеву гру-
Здається трохи ще –й помру
Тебе міняючи на всіх…
Хіба ж не це ціна за гріх?
Мінять тебе,себе ділить?
І кожен подих,кожну мить
Хотіти розчинитись в сні…
Де тільки ти…Прости мені.
За твій неспокій,за печаль
І за сумління пектораль.

За необдуманість мою.
За те,що я тебе люблю.

Що те кохання?
задаю собі питання,
це безкраї гори почуттів
дорогою стане тобі мить
коли він візьме й поцілує тобі руку
коли пригорне він тебе до себе
і шепне тихесенько на вухо
-Я за мить з тобою все життя віддам
-прийдеш ти додому
думаєш про нього
всюди шум ,а ти не чуєш ,
бо про нього думаєш!