***
Здається щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…
Роки спокійно пробігали,
Залишивши казки барвисті…
Сміялись радісні обличчя
У чистоті юнацьких бачень…
Вони і до сьогодні кличуть
Нас до нездійснених побачень.
Де-сльози радості блистіли,
Де-поцілунки в ніжнім танку.
Вуста цнотливо би тремтіли
В передосінньому світанку….
Літа до мене сміх доносять,-
Це сміємося ми з тобою….
І дивиться очима осінь
У темну ніч перед грозою…
Пройдуть роки–здригнеться вечір…
Ми до коханих пригорнемось:
Я поцілую ніжні плечі–
Крізь відстань тихо посміхнемось…
Тепер між нами вічні скали
І–очі… сіро-променисті…
Напевно щось та й проморгали
Ми у далекому дитинстві…
Серпень 2012 р.
Фоміновій Людмилі – з ніжністю…
Коли з любов’ю думаю про тебе
І зранку бачу личенько твоє…
Здається, що стає синішим небо
І сонце променистішим стає…
І не гірчить у філіжанці кава,
Стає ніжнішим присмак мигдалю…
І осінь золотиста і ласкава
Всім розповість, що я тебе люблю…
Вересень 2012 р.
***
Щось у серці так болісно коле,
Кличе в даль із недоспаних снів….
Ти-моя обездолена Доле,
Ти–мій, сумом охвачений спів…
Ти-обласканий жайвора виспів,
Мелодійний кришталь солов’я…
Мого серця надірваний приспів….
І відлуння душі:Ти–моя…
Вічна скромність і мила розкутість,
Я такою Тебе ще не знав…
Ти-моя нецілована юність,
Ніжна Фея, яку я пізнав…
Безсоромно дивлюсь я на Тебе:
Бачу юних фантазій красу…
У очах-сіре ранішнє небо,
На вустах-присмак тірамісу…
Я ніколи, ти чуєш–ніколи
І нікому тебе не віддам…
Посміхається соєве поле,
Шле казковий привіт небесам.
Ти і мрія моя, і натхнення,
Незабутньої юності клич;
І суровий порив сьогодення:
Я прийду в твої сни–лиш поклич…
Ти–моя недолюблена Доле,
Мій,-любов’ю охвачений спів…
Ти моєю не станеш ніколи –
Віддзеркалля далеких світів…
Серпень 2012 р.
***
Чомусь у серці й на душі весна,
Чомусь згадалось радісне дитинство…
І дивиться розгублено Вона,
Така прекрасна, наче материнство…
Така чарівна, ніби розмарин,
І мила, наче пелюстки троянди…
Дорослий в неї підростає син..
Роки сплели надії у гірлянди…
У серці–радість, на душі-весна
Бутони розквітають в діадеми
І ніжно посміхається Вона-
Така красива, наче хризантеми…
Квітень 2012 р.
***
Я в небі бачив зоряне намисто…
Із бездни виринали ластівки,
Думки роїлись… щось у грудях тисло-
Й кромсало мою душу на шматки…
І злива лила через рвані хмари,
І на душі був ненависний біль…
І били з неба блискавок удари,
Вражаючи у серце звідусіль…
Здригалося пробуджене довкілля
Із люттю залишалось потойбіч…
Гриміло…і жахалося Поділля,
І плакала сльозами темна ніч….
Зухвале, грізне Всесвіту величчя-
Воно людей кидало в чорноту…
Піском жбурляла буря у обличчя;
Вдивляючись крізь вікна в наготу…
Спалахував вогонь, немов у фільмах;
Охвачував єство безмежний страх…
І ти ховалась у його обіймах
Із смутком у зволожених очах…
Серпень 2012 р.
***
Я не прийду до тебе у віршах,
Не напишу любовної поеми…
Не приголублю у ранкових снах,
Й не принесу жовтаві хризантеми…
Я не візьму у руки стік пера,
Забуду про солодкі поцілунки…
Бо літня у відносинах пора
Переросла у непрості стосунки…
Я не вдивлятимусь у далечінь,
Замріяно не буду посміхатись…
Піду навіки з твоїх сновидінь
І зорями не буду милуватись…
Образ не буде, хіба в цьому річ –
Ти так і не змогла Коханням стати…
Мабуть тому в серпневу тиху ніч
Не зміг я на стальний курок нажати ?!…
Покрилися журбою почуття,
І серце стислось невгамовним болем…
Та видалити зі свого життя
Тебе, нажаль, не зможу я ніколи…
Вересень 2012 р.
***
Я відчуваю подих самоти,
Завершених любовних візерунків…
І–аромат Твоєї наготи,
І–ледь вловимий присмак поцілунків…
Я відчуваю трепет твоїх снів…
І ніжність твого дотику до тіла…
Душі твоєї відчайдушний спів
І ноти серця… серця, що зімліло.
Я відчуваю м’ятний подих твій
І пестощі, які несуть у прірву;
І насолоду від юнацьких мрій,
Тобою зачарованих у міру…
Кудись подівся острах самоти
І я пірнув у світ Твоїх малюнків:
У аромат твоєї наготи,
У м’ятний присмак ніжних поцілунків…
Липень 2012 Кам. – Подільський
***
Ти блукаєш задумливо в лісі
Серед, сонцем приморених трав…
Хтось сміється в серпневім підліссі,
Хтось красуню свою обійняв…
Хтось цілує уперше кохану…
Запах трав їх безумно п’янить .
Хтось з ромашок створив ікебану,
Закохавшись у неба блакить…
Ти дорогою йдеш росяною
Серед сивих, як небо віків…
І себе відчуваєш хмільною
Від шалених моїх почуттів…
Серпень 2012 р.