***
Мабуть я вчора щось не те сказав,
Можливо недотепні були жарти.
Заклинило напевно « тормоза »,
Бо переплутав фініш я зі стартом…
Напевно я дивився на життя
Не через призму твоїх алгоритмів..
Та все ж мої дитячі почуття
Переросли в рапсодію молитви..
Я через тридцять літ Тебе зустрів,
У Тебе біль та розпач за плечима…
Я ледь не втратив розчерк гарних брів
Над милими тендітними очима….
Та хочу я, щоб вічно знала Ти:
Що так як я - ніхто Тебе … й ніколи…
З полону своє серце відпусти
І розпрощайся з ненависним болем….
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Я хочу, щоб через багаття літ
Навіки щезли біль, печаль, страждання…
Щоб став твій романтичний первоцвіт
Продовженням дитячого кохання…
Кам.- Подільський , квітень 2012 р.
Вірш-жарт.
Сканую свої почуття
І форматую біль образи…
Неначе все моє життя –
Буденні ненависні фрази…
Болючі – наче ті слова,
Якими в мене Ти жбурляла,
Неначе Мавка лісова…
А потім прощення благала…
Кидалась фразами в лице
Так боляче, безцеремонно…
І говорила Ти про Це
Образливо і монотонно…
А я все думав і чекав:
Коли ж закінчаться ці хвилі ?! …
І хтось мені відповідав :
« Напевно, милий, - у могилі…»
Кам.- Подільський , липень 2012 р.
Вона стояла у притворі храму...
Вона стояла у притворі храму,
Молилась… мерехтів Іконостас
Ще зранку відчинив послушник браму,-
По церкві плив дяка тривожний бас…
Блаженний – хто від нині і до віку –
Не зачерствів , хто крил не опалив…
Хто людям грішним ще із споконвіку
Любов в своєму серці запалив…
Любов до Бога і до своїх ближніх…
Душа ридала , не могла мовчать.
Над амовоном Дух літав Всевишній
І над Престолом – в сяйві Благодать…
Засмучена душа скорбіла бідна,
Благала сердобольна у святих :
За сина, за cестер, за своїх рідних;
А ще – за нього… Ні !!! …. А ще – за Них..
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Ще зранку відчинив послушник браму…
По церкві плив дяка тривожний глас.
Вона молилась у притворі храму:
В огні свічок палав Іконостас…
Кам.- Подільський , 02/08/2012.
Юрій Цюрик
Сон ( фентезі )
Травнева спека навіває сон…
Я п’ю холодну кришталеву воду,
Яка несе приємну насолоду
І щось шепочу милій в унісон…
Хто юним був, той знає : навесні
Такі солодкі ласки у Морфея…
Мене лоскоче сіроока Фея
І ніжно так цілує увісні…
Від радості мене кидає в жар..
Я в забутті.. я без вина хмелію…
Від поцілунків ніжних наче млію…
Замружив очі весняний пожар…
Я ніжно щось шепочу в унісон.
Дивлюсь на Твою неземную вроду
І п’ю джерельну прохолодну воду…
Травнева спека розганяє Сон…
Травень 2012
Ностальгія.
Над обрієм задумалися схили,
Важка верба шепоче щось в жалю…
Дивлюсь я на твоє обличчя миле
Таке чарівне, наче з кришталю.
Я чую клич далекого кохання
І згадую з любов’ю саме Ту,
Котра юнацькі ніжні сподівання
Перетворила в чорну самоту .
Спустошена душа співає тихо…
Пісні перетворились в дум пласти.
Але чомусь на серці , наче лихо,
Блукають вбиті мрії-сироти…
Іще із школи, з восьмого ще класу
Я у думках Тебе перехрестив…
Не затаїв в душі своїй образу…
І за убиті мрії все простив…
Ти знаєш , як з розбитим серцем жити ?!
Здригатись у полоні самоти ?!…..
Когось забути, а когось простити,
Когось любити, і когось знайти….
Бо ж хочеться любити до нестями,
До трепету людського каяття…
І тілом, і душею, і словами -
Від споконвіку аж до забуття….
А ще дивитись в світло-сірі очі;
В них бачити наївну чистоту
Й благати Бога, щоб думки дівочі
Не проросли в жіночу самоту…
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Над обрієм задумалися схили,
Важка верба шепоче щось в жалю…
А я дивлюся у обличчя миле
Таке тендітне, наче з кришталю…
Чомусь у серці й на душі весна,
Чомусь згадалось радісне дитинство…
І дивиться розгублено Вона,
Така прекрасна, наче материнство…
Така чарівна, ніби розмарин,
І мила, наче пелюстки троянди…
Дорослий в неї підростає син..
Роки сплели надії у гірлянди…
У серці – радість, на душі - весна
Бутони розквітають в діадеми
І ніжно посміхається Вона -
Така красива, наче хризантеми…
Квітень 2012 р.
Ти знаєш : я навчу тебе сміятись...
Ти знаєш : я навчу тебе сміятись,
Дивитись ніжно в небо голубе,
Яке чомусь нагадує Тебе …
І мріями своїми милуватись…
Ти знаєш : я навчу Тебе забути
Минулого недобрі відчуття…
І радість до щасливого життя
Тобі - я певен - зможу повернути…
Ти знаєш : я навчу Тебе любити…
Від щастя не відводити очей…
І спалахом гранатових ночей
Мої хлопчачі мрії відтворити…
Ти віриш : я тобі дістану зорі
І воскрешу в твоєму серці знов
Мою юнацьку неземну любов
Таку прекрасну, наче синє море...
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Ти знаєш Це ?.. Я певен - Ти Це знаєш !!!….
Ти на роботу йдеш поблизу школи,
Я чую кроки тихої ходи…
Жовтаве листя падає повз поли
У озерцята талої води…
Можливо, то літають чиїсь душі…
Можливо, відлетівши в небуття,
Вони, немов метелики заснувші,
Крилом задіти хочуть тінь життя…
І лащаться до наших рук невміло,
І пестяться біля тендітних ніг…
Замріяно з учора прилетіли
На перехрестя нинішніх доріг…
Щоб знов відчути сонячні бажання,
Щоб висловити свої почуття ;
Несамовито кружаться в мовчанні
З любов’ю до колишнього життя…
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Жовтаве листя падає повз поли
У озерцята талої води…
Ти лиш ніколи, чуєш, лиш ніколи
По листю тому, мила, не ходи…
2012 р.