Терпка Стояла ...
Етюд - нонсенс
Терпка стояла, наче муст,
Красуня у ночі,
Мовчала, а ні пари з вуст,
І ти також мовчи!
Ні золота не треба їй,
Ні самоцвітів теж,
Нехай вони, неначе кров,
Розмай строкатих коругов,
Зелені, сині - все без меж
В прозорості німій!
Веде, заманює вона
У темряву-золу,
Чаклує, манить,
як мара,
Тріпоче на вітру.
Іди за нею, час гряде,
не хочеш,
то не йди -
Але,
ніколи знов,
ніде
Не мрій її знайти!
І неважливо:
підеш ти,
чи, може,
дременеш -
Від долі
не втечеш!
Панін Олександр
Чужі
Ми боїмося місць де зросли
Замикаємося у домівках
Є певні речі, що зробили нас
Вже не такими як раніше
І те що лишається нам,
Невидимо блукати вулицями
З острахом поглядати на перехожих
Шукати примарні надії
Вмикати занадто гучно музику
Щоб не чути голосів закоханих пар
Ми не маємо власного голосу
Залишені осторонь, служимо вам.
Приниження стало нам одежею
Що ховає під собою гріхи
Ми знаходимося поза різними межами
Поряд, ми інколи зовсім чужі
Самотня Самотність
Для коханої
Кохана, ці слова для тебе
Я не помер, я ходжу по землі
І тепло спускається униз на землю
Для мене і для тебе, як тоді
Чути твій голос веселий,
Він біжить швидко у течії
До мене лунає твоя пісня
Спів твоєї душі
Ти як пташка, невловима для мене
Граційна, прекрасна, це ти
І думки що ти мені подарувала
Лишаються у мені назавжди
Молодість лишається за спиною
У неї у записах інші клієнти
Тепер я не помру, буду живий
Бо маю у пам'яті ці моменти
Глибше твоїх очей я не дивився
Ніжніше не обіймав, ніж тоді
Ніколи не знав, не сподівався
Серце розлетілося на уламки дрібні
Інколи я літаю над містом
Пролітаю і дивлюсь довкола
Сонце заливає вулиці золотом
Благодаті простирадлом шовковим
І серед потоку людей десь є ти
Хоча я можу помилитись
Бажання бачити знову тебе
З часом не хоче змінитись
Ми знайшли те що шукали
Із скрипом відкрили ворота
За ними закохані усього світу
Любов їхня сильна й висока!
Нікуди не дітись
Саме так, нікуди не дітись,
Від правди голої, спокуси.
Врешті-решт я маю здатись,
У цій битві хтось програти мусить.
До останнього не вірив,
І все вогник вдалині майорів.
Прийшла пора зрозуміти -
Я той, хто дотла вже згорів.
Мені не судилось кохати,
Я більше не бачу для цього причин.
Ніжні думки у собі доглядати,
Комусь це видніше, та не мені.
І важко тепер розібратись,
Чи я зрадив мрію, підступно,
Всі ми здатні помилятись,
Вона все ж така недоступна.
Нарешті, я чую як піт захолов,
Під подувом свіжого вітру,
Я стою на краю, я вже бачив цей сон,
Це мої душі гасне світло.
Роздітий, і волосся, і груди,
Я прагну цього, бо я неживий.
Мені холодно, боляче, люди!
Я німий, чи наяву, чи в сон.
Добре, немає більше часу,
І сили розказати вам про все.
Життя цікаве тим, що різне.
Не такий як всі, це правда, все мине.
Голос
Доведу голос до надриву,
Кричу, що маю в собі сили.
І тільки й можу, що співати,
Я тільки й можу що зникати.
Світ поділився на частини,
Біль зупинився на хвилину.
Я й далі буду надриватись,
Або ж заткнусь, щоб попрощатись.
Ще раз я заспіваю сильно,
І рознесу світ на частини,
Бо так не може бути далі.
Я лиш поволі помираю.
Завтра ще одна можливість,
Зірвати голос, одержимість.
Це все. Крик вмер, він розчинився.
Я був. Я зник. Я помилився.
ЕЛЕГІЯ
День якось знітився, потух
Під зливами осінніми.
Спадає ніч на мокрий брук
І обростає тінями.
Твій дім, задивлений у сквер,
Балкон з каріатидами,
Зашерхлі сутінки портьєр.
В кімнаті хтось ледь видимий
Легенько зі щоки сльозу
Змахнув рукою кволою…
А з вікон тихо ллється сум,
Озвучений віолою...
Анатолій Черняхівський
Не вір її очам
Не вір її очам,
Словам її не вір:
Це лагідне дівча
Насправді – хижий звір!
Нечутно підійде,
Погляне і за мить
І з розуму зведе,
І серце полонить.
Зурочить – пропаде,
І слід сховає свій,
Ніколи і ніде
Знайти її не мрій.
Зустрінеш – не підходь,
Не слухай, не дивись.
Рятуй тебе Господь,
Молись йому, молись!
А краще не тікай -
Від неї не втечеш,
Люби її, кохай,
Хай навіть пропадеш
Я шукаю тебе в своїх снах
Я шукаю тебе в своїх снах...
Я шукаю тебе в своїх снах,
Розкриваю маленькі долоні.
І лиш відблиск тіні в очах
І стікають сльози по скроні.
Обернись в моїм сні, проясни щось.
Все стоїш ти до мене спиною.
Прокидаюсь.. .Краплини дощу на вікні,
Тихі кроки якісь за стіною...
Глінчук Тетяна