Вірші

Холодне місто і сильний вітер
Під боком заснуло маленьке село.
Погрози складаючи з хмарок-літер
Небо сердито хмурить чоло.
Невпинно стелиться дорога
Біжить невідомо куди,
Біжить кудись, десь від порога,
Мабуть, десь там чекаєш ти...
Терниста тягнеться дорога
І я ніяк все не дійду.
І в серце закрадається тривога
Що вже тебе там не знайду.
Що не чекатимеш, підеш,
Що сам мене ти не знайдеш...
І позбивавши ноги до кісток
Вже йду не розбираючи стежок...

Сьогодні знов мені наснився
І міцно-міцно обіймав.
І ніжно погляд твій світився,
Коли крилом ти огортав.
Ти пригорнув мене до себе,
Чоло цілунком таврував:
"Я знов прийшов, моя, до тебе.
Ніколи я не забував."
І тепло-тепло так відразу стало,
Життя по венах потекло,
І скресла крига, запалало,
Вогнем любові запекло...
Я міцно-міцно притулюся,
Закрию очі, знов засну.
До твого серця прихилюся,
Твоя, у сні і наяву...

На рваних струнах самоти
Душа зіграла пристрасні акорди.
А хто ж тоді коли не ти
Поверне мені радість від свободи.
Звучи моя мелодіє, звучи
І огорни нестримним шалом,
Щоб невблаганно вгору пливучи
Душа злилась з дев'ятим валом.
Я дякую тобі за весь той біль,
За всі пролиті й непролиті сльози.
Я дякую тобі за весь той жаль,
За шквал надій і тихі грози.
Востаннє я скажу тобі прощай,
Востаннє я скажу, що не забуду...
Ти теплим спогадом мене запам'ятай,
Як я тебе віками пам'ятати буду.
До краю натягнулась тятива,
Ще дихаю, я вільна, я жива.
Але нещасна більш не буду...

Аквамарин очей твоїх глибоких
Прокрався в мою душу назавжди.
Ти йшов, затамувавши подих,
У слід молила поглядом: "Зажди..."
Холодні схлипи, спазмами ковтки,
Ти душу нерозумну не губи.
А серце вже кололось на шматки...
Сльоза щокою тихо вниз,
Солоний присмак ляже на вуста,
Як океанський ніжний бриз.
Мовчатиму і рахуватиму до ста.
Далеко ще, печалі без кінця,
Дожити б, дотягнути до рубця...

Зложу всі спогади в коробку
І покладу на дно життя.
Моя любов проста підробка,
Хоч буде думати - жива...
Яке пусте тепер життя.
Побиті крила під ногами,
І марно плакати ночами,
І марно звати. Не прийде.
Нема моєї долі вже ніде.
Давно забув, не пам'ятає,
Самотність душу розпікає.
І чорним відгуком луна:
"Чого ж ти знов така сумна?
Забудь його, його забудь!
Чужий тобі, з чужим не будь!
Забудь, забудь... І далі йди,
І світло в темряві знайди!
Знайди життя! Знайди вогонь!
Він ще розтопить лід твоїх долонь...

Ти був краплиною тепла,
Що гріла руки на морозі.
Згоріла я в тобі до тла,
А нам було не по дорозі...
Дарунок долі чи прокляття?
Душа пройшла страшний урок.
В тобі знайшла своє розп'яття,
Живи ж тепер, зроби вже крок.
Тавро печалі на чоло лягло
І тиша спомином прощальним
Принесла смуток на моє крило,
І стала маренням останнім.
З одним крилом не полетиш,
З одним крилом не політаєш...
А друге ти забрав собі,
Коли сказав, що не кохаєш...

Життя дає тяжкі уроки,
І раптом крила відбирає на льоту.
Під цю тужливу, довгу ноту,
Що часом виливається в роки,
Воно і гордість ставить на коліна,
І сили зводить на нівець.
І часом думаєш: "Кінець..."
А ні, нова сторінка, шлях,
Який між тернами думок проляг.
Яким пройшовши, станеш ти сильніше,
Але ніколи вже не буде, як раніше.
Ніколи вже не буде, як колись.
Та не здавайся, вір, молись...
І коли втримаєшся на ногах,
Коли не пустиш в серце страх,
Душа пройде лавиною розчарувань,
І загартується вогнем випробувань.
Ти станеш йотою сильніше,
І вже не будеш, як раніше.
Лише надія завжди має тліти,
Не дай їй повністю згоріти.
Вона маяк серед життя,
Що проведе крізь небуття,
Що мужність дасть і нові крила,
Тож ти не бійсь, розправ вітрила!..

Я з тобою забуду про горе,
Я з тобою забуду печаль.
Твої очі бездонне море,
А душа сивочола даль.
Зачерпнула я з них по вінця,
Зачерпнула я з них через край.
Пригорни ж мене, любий, міцно,
Пригорни і не відпускай.
І як плакатиму від болю
Мої сльози тихенько втри,
Я забуду надуману волю,
Я забуду про злі вітри...
І туман розійдеться млою,
Ти за руку мене веди,
Хоч і в пекло піду за тобою,
Не покинь лиш, не підведи.
Я опорою стану міцною,
Стану пристрастю на віки,
Буду радістю, часом журбою,
Як не згину на дні ріки.
Полікуй покалічену душу,
Дай забути: живу - бо мушу...
Дай згадати, що жити хочу!
Поклади вже недолі край,
Невже є таки десь той рай?...