Вірші

Роки давили душу, ніби спрут...

Роки давили душу, ніби спрут
Часів минулістю відвертою,
Борсався з істиною впертою,
Все витратив розорений банкрут.

Загублений дорогою талант...
Кидалась доля рукавичкою,
Дуель з собою стала звичкою,
Життя-суддя, єдиний секундант.

Кохання легко брав собі на пробу...

Кохання легко брав собі на пробу,
Мов вишеньку на торті, як оздобу.
Ковтав його, немов гарячу каву
Дегустував з вином та їв, як страву

Любов красиву рахував десертом,
В екстазі смакував її відверто
Та в відблисках камінного вогню
Гортав години, як листи меню

Дотлів вогонь під ранок у каміні,
Засмучені розтали всюди тіні.
Всі почуття мої допив до краю,
А потім шкодував, я точно знаю.

Я поїду гала світ...

Я поїду гала світ, далеко-далеко поїду
В незнайомі місця для яких я сама незнайома
Там навмисно відкрию натхнення шухляду
І відчую свій злет та яка ж невагома...
У творінні з природою дуже далеко від дому
Мить поезії слова в самотньому світі окремо
Від людей, що мене прирікають на втому
Намистини слова, як прикрасу знайдену
Я надіну на душу так схожу порою на кому,
А можливо дефіс, я з'ясую, як буде потреба
Ніби нитку, яку обірвати не хочу
Там далеко від дому майбутнього спробу
Я словами у ритмі та римах собі напророчу
І не ставлячи крапку негайно продовжую злети
То й же самою ниткою крила пришила
В паралельному світі літають поети
Не спитавши нікого сама я туди полетіла...

Без кофеїну каву...

Без кофеїну каву не люблю,
Без щирості відносини в ігнорі.
Людей брехливих чую й не терплю,
Їх наскрізь бачу, бо вони прозорі.

Я не люблю й не п"ю солодкий чай,
Бо терпкістю смакую запашною,
Подобається, як горить свіча
Мою кімнату робить затишною.

Я так багато маю мрій та марень,
Старіти намагаюся красиво.
Буває дуже лячно, коли дурень
Поводиться зухвало та властиво.

Слова беру, як пазли у рядки,
Обожнюю я з них складати рими.
Ночами світять за вікном зірки
І вітер старий бродить за дверима.

Безвинна жінка у любові винна...

Безвинна жінка у любові винна,
На покривалі ночі швидкоплинно
В"язала прядиво зі слів й думок прощальних,
І розривала серденько безжально.

Як смертник, що тікає від погоні,
Немов шалені коні у загоні
Летить у сутінках прихованих нічних
Останніх почуттів моїх агонія.

Цей шум

Повсюди шум
Шумлять машини
Шумить гілляка на вершині
Шумить тут близько, і в далі
Шумить все вдень і уночі

Та тільки ти і я сиділи...
Все так тихенько, не спіша
Час зупиняється, й відчутно
Як до небес зривається душа...

І тишина ця неземна
З тобою тихо, так спокійно
Навіть ледь чути серцебиття
Та це все мрія...
Неодмінно вона втіляться в життя...

Споконвічна проблема

«У обіймах твоїх

Всі миттєвості - кращі,

Що б робила без тебе

і як би жила!?

Та належить, стосунки

оформити наші,

Щоб сім’я повноцінна

була.» -


«Ми щасливі, ми вільні, навіщо -

за грати?

Хай лиш небо високе

заколисує нас!

Наче шлюб порятує

від розлучення,

зради,

Я люблю, я кохаю,

все буде гаразд!» -


«Скільки житиму, зовсім спокійна

не буду,

Як неспокій гризучий в собі

подолать?

Процедура магічна – реєстрація

шлюбу -

Підпис,

Печать!?» -


«Реєстрація – наче

скасування Світанків -

прощавай майбуття!

Реєстрація шлюбу - надівання

Кайданків

На життяІ»


Не підкажуть нічого

дискусії жодні…

Трансформація щастя

у см’ятіння заграв…

Споконвічна проблема

і колись, і сьогодні …

Хто цей вузол розв’яже?

І щоб не рубав!?

Місто в молочнім тумані,
Дай прихилюся до тебе
Жити в самообмані,
Все сподіватись на небо

Що допоможе, підкаже,
Стане дороговказом.
Небо ж мовчить і тане,
І я розчиняюсь з ним разом.

Ночі стали холодні,
Дні до безмежжя циклічні
Що принесе нам сьогодні?
Може, білет у вічність?

Наврядчи, не треба ми вічності...
Там і без нас вистачає
Мудрих, хороших, добрих
Там нас не зустрічають.

Місто в молочнім тумані,
Пухке, мов солодка вата.
Ми ж насправді від щастя п"яні,
Та це лиш маленька втрата.