Вірші

: ˖ ⁺ ⋆ ' ୭ . ⋆ ｡ • ༶ ˙ ⊹ ˖ ⁺ ⋆ ୭ . ｡ ⋆ ༶ ' • ˙
ми більше ніж просто друзі
пам'ятаєш ти на кухні пила сухе вино
розповідала свої таємниці
я вкрила тебе від усіх істот
подарувала крила
запалила вогонь в очах
міцно обійняла
і ти так солодко заснула на моїх руках

лікую дні

⊹ ｡ ﾟ⁖✦ ˖ ⊹ ｡ ﾟ⊹ ｡ ﾟ⁖✦ ˖ ⊹ ｡ ﾟ
лікую дні яскравим сяйвом неба
лікую дні щирою усмішкою сім'ї
лікую дні!
і хоч мені так важко
нікого не залишу у біді!
як треба прийду на допомогу
як треба просто посидимо тихо
я знаю, що мені багато не треба
я знаю, що я лікую дні
я знаю, що зовсім скоро закінчаться лиха на цій землі
і будуть люди, і будуть люди
і хоч мені так важко
я всеодно лікую дні!

‌ ּ ⊹ ۫ ᜓ ‌ ּ ⊹ ۫ ᜓ ‌ ּ ⊹ ۫ ׅ ‌ ּ ⊹ ۫ ᜓ ‌ ּ ⊹‌ ּ ⊹ ۫ ᜓ ‌ ּ ⊹ ۫ ᜓ ‌ ּ ⊹ ۫
її волосся пахло ваніллю
нотки солоної каремелі та жасмину змішалися
вона стояла і посміхалася.
очі карі, як чорний шоколад.
посмішка зачаровує і здається, що вона холодна і дуже чутлива.
її губи червоні. від вітру сухі.
риси обличчя неймовірні, хотілося вічно дивитися та спостерігати.
на вулиці прохолодно але цей запах.. запах її парфумів..
вона посміхнулася й пішла. а запах залишився.

 °.✩┈┈∘*┈♡┈*∘┈┈✩.°
я хочу в очах твоїх розчинитися
забути всі проблеми й нічні тривоги
без тебе було б так пусто
без тебе я б не знала, що таке щасливе людське життя

Казка

Прийшла пора уже лягати спати
закрила очі й рину в світ думок
думки вони як лебеді крилаті
мене відносять в світ нічних казок
тут феї що злітають вверх до неба
дракони що загрозливо ричать
а я стою хоч далі іти треба
не можу від них погляд відірвать
внизу русалки, їх хвости сіяють
наввипередки з хвилями пливуть
вони руками радісно махають
запрошують у гості зазирнуть
веселка в небі кольорами грає
а я іду до замку між дерев
і раптом мимо птиця пролітає
яскрава і горить уся вогнем
навколо дивні квіти розквітають
і їх збирає дівчина-весна
метелики великі тут літають
привіт, мені всміхнулася вона
а далі... далі скелі і тумани
й хатинка що на курячих ногах
і я іду одна під небесами
це місце визиває тільки страх
помітно вдалині якогось змія
і бабу що на ступі проліта
не хочу тут зустріти лиходія
йду швидше а в реальності світа
ну от і все я підійшла до замку
торкнулася рукою до дверей
прокинулась, привіт сказала ранку
і повернулась в світ нових ідей

Автор вірша: Анна Ходіс

Вампір та людина

Її вуста червоні наче кров
а очі в темноті жахливо сяють
настала ніч, виходить з дому знов
полює… свою жертву упіймає
красивий, очі сірі як туман
на вушко тихо й лагідно шепоче:
мій любий, це всього лише обман
кусає й закриває його очі
не бачити їй мирного життя
не знати що таке любов ніколи
черства і в ній ні краплі каяття
знов смерть після звичайної розмови
життя вампіра повністю нічне
повільно жінка погляд піднімає
-хай сонце завтра вранці не зійде
-побуде ніч - у місяця благає
світанок, вона швидко йде назад
чекати поки темрява настане
як пощастить не буде їй завад
ніхто її за вбивством не застане
ці очі… так прекрасні як зірки
повільно нахилилася до нього
прощай, я замету свої сліди
оскал… але убити їй не змога
обличчям проступив холодний піт
-чудовисько! – він руку відпускає
з сльозами проклинає вона світ
біжить за ним та не наздоганяє
на ранок пішла знов відпочивать
прокинулась, це ж він у сні з’явився!
напевно втік не варто і шукать
а якщо ні… а раптом залишився…
немає… у парку сидить юнак
голодна, це мій шанс перекусити
та що таке?!Не можу більше так
чому!Чому не здатна я убити!
розм’якла все вони, ці почуття
не хочу далі я собою бути
- о місяце… почуй мої слова
я хочу жити так як живуть люди!
від слів її здригнулись небеса
а місяць опустив на неї світло
- ти впевнена? Забудеш ким була
Безсмертя втратиш, це тобі потрібно?
- я згодна - посміхнулася вона
і раптом у повітрі розчинилась
прокинулась… це сон ну що ж, бува
от вчора мені ще крутіше снилось
проходить день, з’являється зоря
закохані додому поспішають
- найкраща в мене ти, любов моя
- мій милий треба швидше, нас чекають
повільно наступає темнота
на місяць починають вовки вити
з тих пір ходить історія така
як зміг вампір людину полюбити

Автор вірша: Анна Ходіс

Пустий розум

Дзвенить коробка у попа,
вітер дужий стіни їй качає,
коробка та - пустячна його голова,
дмухне ще трохи і ламає,
крихкий каркас злиденних слів,
що прочитав і пересказать зумів.

Він проповідь мирянам в церкві благостно читає,
слова він вивчив, а суті їх не знає,
толоку гне одну й ту ж саму,
церковний спів заводить вже давно відому гамму.
Чи є тут чудо, світло і любов?
ти все життя на це поклав, а Бога так і не знайшов.

Читав той піп священні тексти,
та сам судить їх не зумів,
бо якби вмів, то вже б здурів,
і втік далеко від фарбованих ікон,
від догматичних і безсовісних канон,
що перекручені попами,
що служать в славу владі їх земній.

Дзвенить коробка у попа,
бісовська його голова,
і ворон уві сні його літає,
про муки пекла сповіщає,
та сон його давно вже не ляка,
чому лякатись, коли пустячна голова?

І золотом манить його церковний купол,
карбованець у кошику лежить,
якщо ж таке є благосне те діло,
то можна раз і другий взять й згрішить.

А текст священний допоможе,
тої пристрасті кайдани окропить,
горілкою міцною все запить, забуть,
перепис подій негодних власним же переом зробить,
і так ту владу Божу на землі від нього навершить.

Один

Я є один, й не вітер в полі,
я не боюсь, я вільний птах,
люблю цей світ, шаную шлях,
де йду тихенько й мимохіть,
я бачу друга, бачу його серце,
там болі дикої відерце,
що так хотілося б забрать,
і нову душу йому дать,
щоб він зумів зі мною в небесах,
так легко вільним птахом політать.
********

Я одинокий, самотній вовк,
броджу я дикими лісами,
забутими давно людьми дворами,
тобіж для них я всіх дивак,
й мене не нітить це ніяк,
бо жив той дух передусім в мені,
що відділя від миру світського тварину,
та він же ж і створив в мені людину,
і він рахує день за днину.
*********
Я бачу друга, бачу його очі,
він бродить стомлено дворами,
людська молва полонить йому голову сітками,
і так хотілося б ту сітку із голови його дістать,
гострючим зубом перервать,
і волю вовчу по степам,
йому по дружньому віддать.
Я є один і не турбує,
що за спиной юрба чатує,
щось каже, кличе, белькотить,
ох, мій лик безбожний,
та в очі бога все глядить.
********
Я хочу бачить світ цей прямо,
нема бажання дивитись знизу вверх,
туди де боги засідають,
і день від дня людську долю заправляють,
і змушують коритись владі їх повік.
********
Я є один, я одинокий вовк,
нема снаги до боротьби сліпої,
за крихточки хвали скупої,
й ніколи не пристать мені до логова богів,
і бути завжди вільним птахом…
..а птаху тільки небо служить дахом.