Вірші

Малюнок синьою ручкою

У мене в шухляді захована купа каблучок.
На жаль, обміняти я їх вже ніколи не зможу.
На згадку про наші довічні дитячі заручини
Залишиться лагідний погляд крізь сльози ворожі.

Памятаю, почула від тебе блаженну промову:
«Mon ami, моя рідна, розлуки то просто дрібниця.»
І все, що пізнала, наразі ховаю в шухляді,
Благаю, ami, отямся, отям і спинися.

Так прикро, я млію від кожного теплого слова.
Ти знаєш, я з лютого наче заклякла мішень.
Вбачаючи день, зруйнуюся в сутінках знову,
І лишень прошу не співай з нею наших пісень.

Star shopping українським небом

Star shopping українським небом

Де ти є? Почекай-но на мене ще трохи.
Я з’явлюся примарою слідом за першим промінням.
Покажу тобі все, що навчилась без тебе робити,
Як з чудовиська стала цілком собі гарним створінням.

Я не знаю її: вона гучно бажає здоров’я,
Потопає в плітках і шепоче на вухо відразливо.
І щоразу стискає міцніше руки на грудях,
Але головніше, що ви з нею навіть не сваритесь.

Хто я є? Цілковите презирство і купа лахміття.
Без одежі холонуть кінцівки, а вітер плутає волосся.
Врешті-решт, що я знаю, полишу рядками гранітними,
Ти в ладу, от і все, ти щасливий, нарешті збулося.

Ми діти

Ми діти в зіпсованих вінстоном кедах квіткових.
Як кара небесна дорослість стискає плечі.
До біса, не хочу стирчати весь день удома,
Спливати потоками крові і прати до півночі речі.

Не хочу занурити пасма в облуду і кривду,
Не хочу лукавих обіймів, сторонніх рук.
Бажаю лише в зоопарку пестити левів,
Вважати, що тато назавжди мій ліпший друг.

Ти вітаєш усіх, хто не любий, лагідним поглядом.
Ти звикаєш до сивості неба і спирту у подиху ввечері.
Лиш незвично прийняти усі ці дитячі спогади
І дозволити болеві хусткою вкутати плечі.

06.09.22

воля

Навколо руїни. Обпалені шматки цивілізації.
Дим і попіл закривають, напевне, яскраве небо.
Лежать ледь живі люди і тихо молять про допомогу.
Їх стогін і плач чути повсюди, навіть через тисячі миль.
Рветься серце, розум мутніє , холоне тіло.
Лиш одне живе в пам'яті вічно: «За що?».

Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими...
А що робити з тим, що все-таки вбиває?..
трощить, нищить усе на своєму шляху.
Може, терпіти, не зважати, підкоритись?
Ні, неволя - це вже не про нас.
Стояти. Навіть із простріленими ногами стояти.
Стояти до останнього вільного подиху.
Бо хто ми такі, щоб впасти?

Ми

Які ж наївні я і ти.
Поринули в ті почуття,
Навіть не думаючи про інше життя.
Кохали, мріяли, бавили...
Манила нас якась незнана сила,
Ми відчували лиш одне:
Оте кохання нищівне

・。.・゜✭・.・✫・゜・。. •
шкода, що не літаю
шкода, що не можу зрозуміти всіх своїх думок.

шкода, що так і не дізналися,чи кохали ми, чи просто грали ми в любов.

кохання

࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ๋࣭ ࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ࣪
кохання це - не тільки, залишитися, бути.

кохання це - сила піти, відпустити, адже це не має сенсу, коли любиш лише ти.

•••
мій крик знову чули в сусідній кімнаті, знову хтось сказав, що чує запах диму, то все марення, адже я не курю, я навіть розплакалася, бо гадала, вони мене в цьому звинувачують. я ніколи не поїду ліфтом, я ніколи не напишу людині яку дуже люблю, я ніколи не візьму до рота цигарку, хтось сказав це вже третя, досить, хочеш допоможу ?
чим? скажеш, що це все так погано, вже кидай. але ти не знаєш, що таке погано, а цигарки це спасіння від якого я залежна, а змінюватися немає сенсу. час біжить, все минає, день минає ніч минає, а я все одно дивлюся на небо, де так багато зірок, якщо впаде, спробую загадати бажання, спробую відповідати на дзвінки від матері. спробую знову вчити себе не курити.
ходімо звідси друже, тут немає зірок, як я маю загадати бажання?
хочеш я твоєю зіркою стану? немічним героєм, ти. просто говори, я всередині відчуваю тепло!