Вірші

Слова, слова, слова …

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,
У тиші цій, маскованій, між нами?
І гори почуттів описують оті слова
Котрі шепочуться коханими устами

Слова, слова, слова … а правда де?
Чи ж не обман то часом так солодкий,
У хвилі цій, котрий з часом мине
Залишивши присмак болю пекучий?

Не все то золото, що так блищить...
Любов чи пристрасть поміж нами?
Це серця почуття чи лише хіть –
Написано отак поміж рядками?

Народний суд

Не милий суд, ні правий, ні безбожний,
немає суті в критиці людській,
вони говорять, що хочуть правди,
здіймають глас на нашій площі завжди.
А що є правдою на волі?
Мабуть, за неї треба зїсти пудів з двадцять солі,
й чи буде то єдина віра,
що вкриє голови всі людські?

І біс вселився в наш народ,
гвалтує він повітря нечестиво,
жадає доблесних він нагород,
за те,що слово викривить красиво.

Як має буть, і як не є -
творіння дивних дум людини,
доводячи правдиву правдоньку свою,
у запалі нагадує тварину.

І сонце світить дурно й бридко,
засліплює очей їх ясний зір,
з гріхом народжений потворний,
практично кожен живучий звір.
Не так трава росте на ганку,
зоря не бачила світанку,
нам треба терміново все змінить,
і правду світлу сотворить!

На критиці лежить критична маса,
не розібрать критерію, нема мети,
дорога ця запутана, це ясно,
знайди ти крила, вдягай на спину і лети.
Бо в купі дум великого народу,
розумного і ще більш розумніш,
дивись чого і зовсім втратиш розум,
і ранок стане вечора темніш.

Вона любила прокидатися рано-вранці,
а він любив спостерігати за рухами її тіла.
Кожного ранку їхні руки в повільному танці
стиснувши один одного нагадували море безсиле.
Вона любила каву без цукру, з шматочком солоного сиру ,
А він дарував її квіти уранці, знаючи що буде щаслива
він кохав кожним дотиком своїх пальців
він кохав кожним подихом свого тіла
кожного ранку їхні руки в повільному танці
кожного ранку - він обирав, бути щасливим

Виміняв сліпий у глухого дзеркало на цимбали.

Виміняв сліпий у глухого дзеркало на цимбали.
Та й то то було б нічого, якби їм було до лампади.
Глухий як у дзеркало себе вздрів, то не знав за шо сі з радості хапати.
Сліпий як у цимбали забубонів, то всі позбігались, нігде серед хати стати.

Не може глухий по ночах спати, бо такий уродливий.
Не може сліпий перестати грати, бо такий устидливий.
Через тую славу добре собі у гречку плигали.
Насіяли тілько зерна, саранча були їх румигали.

Тілько голодних ртів, хоч бери та дій волів.

Рішили глухий із сліпим вернути голоблі.
Не захотіли вони такої славної долі.
Комусь добре і в подолі,
А хто хоче най лізе дгорі.

Тілько ціна за то може бути велика,
може принести многоя лиха.
а може принести многая блага
Та аби взнати, потрібна відвага
Як сти готові ночами не спати,
то гайда дзеркало на дзинбали міняти.

Неправильна людина

А знаєш, я неправильна людина..
Я довіряю людям без страху і навіть коли б'ють буває в спину..
Я встану і тихесенько піду..
А знаєш, я неправильна людина..
Того що у душі, не покажу...
І навіть коли біль холодить кров у жилах..
Я стримаюсь і лиш "Все добре", я скажу..
А знаєш, я неправильна, людина..
У мене є емоції,
бажання свої є ..
Є в мене почуття..
І якби там життя мене не било, усе одно відстою я своє!
8.08. 22

Знаєш, я згадую тебе

Знаєш, я згадую тебе....
Щодня..
І в цьому вина є, твоя ...
Знаєш, я часто згадую усі твої слова..
І від тих спогадів,
Як ніби від вина, стаю хмільна...
Знаєш, мої очі тепер мають колір осіннього суму..
У душі ж моїй холод тепер..
На очах моїх сльози..
Бо я..
Я чекаю ще досі від тебе листа..
Ну чому ж я не можу забути усе ?
Ну чому ж, ти скажи, я ще й досі кохаю так сильно тебе?
©Чуєва Єлизавета
7. 08.22

Тебе так ніде нема, що ти є всюди ♾️

Тебе так ніде нема, що ти є всюди
В піснях, чужих словах, у снах
Тебе вже бачу я в прохожих людях,
У пам'яті солодкий поцілунок на вустах.

Тебе так ніде нема, та серце відчуває,
Душею поруч ти завжди.
Щось так сильно тут мене тримає,
Хотіла би спитатись.Та знаю, до біди

Тебе так ніде нема, що плачуть очі
З того моменту ніхто й не обіймав.
Я так з тобою зустрітись хочу,
Думки мої собою всі  зайняв...!!!

Життєвий шлях

Колись ми всі по різному грішили
Проходили свій довгий бренний путь
Молили... допомоги ми просили
Але ніхто не хоче мабуть чуть
Шукаємо у бідах винуватих
Та правди не дано нікому знать
Благати... падати і знов вставати
Ми звикли та чекаєм благодать
Чи наші душі просто очерствіли?
Чи зверху нас залишили тонуть?
Горіли... свої болі ми глушили
Звучать слова: я хочу все забуть
Куди, у що ми скочуємось друзі?
І як нам знову стати на свій шлях?
В напрузі... ми постійно всі у русі
І ще ширяє наш надії птах

Автор вірша: Анна Ходіс