Лірика
Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс
Beautifulfairy1
Війна
Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!
Автор вірша: Анна Ходіс
Чарівний день прониклі ночі
Чарівний день прониклі ночі
Скажи мені чого ти хочеш
Я сяду нишком на край ліжка
Ти пригорнися ніжна кішка
До чого зараз ця промова
Твоє життя то є основа
Твоє життя
Ти обіймаєш, теплий вечір
Ніжно цілуєш мої плечі
Для нас з тобою сяють зорі
Вони як лід такі прозорі
Вони пророчать добру долю
Де поруч завжди ми з тобою
Я і ти
Ти обіймаєш це на вдачу
Ти посміхаєшся я плачу
Твій погляд не дає покою
Ці поцілунки під луною
Ти справді невгамовна, яскрава і природня
Я пригортаю твої руки, немає часу для розлуки
Мої думки про нас з тобою
Ці поцілунки під луною
Наше життя тече як річка
А ти яскрава моя стрічка
Ці зустрічі з тобою, що не дають мені спокою
Ти поряд, ти моя кохана
Моя єдина і бажана
Орех Владимир
Я залишу тебе в своїх спогадах
Я залишу тебе в своїх спогадах
Як частинку сюжету про літо
Заховаю далеко у серці
Мені ніде тебе більше діти
Зустрічатимемо разом ми ранки
І під ковдру ми разом пірнемо
Закружляємо в сонячнім танку
Приголомшимо ту всю богему
Посміхнися на мить моя мила
І залишся назавжди зі мною
Ти сама так того захотіла
Щоб не мало серденько спокою
Будем в танку ми разом кружляти
І до зорь будем разом летіти
Чому плачеш мамо
Кольоровий світ на склоні своїх літ
Сині небеса, гори і роса
А блакитний дим сіда на долоні
В колориті тім, я вам розповім
Щоб його сприйнять мав для себе кожен
Чому плачеш мамо, палкими сльозами
Чому плачеш мамо, чом душа болить
Чуєш мамо діти, це є сонця квіти
Чому мамо досі не спиш
Ось настане ранок на душі світанок
Діти повернуться, ця настане мить
Кольорових снах, розових тонах
В кольорових снах
В небі квітнуть квіти
А блакитний дим вигляда один
А блакитний дим
Сльози
Your eyes
Я дивуюсь твоїм очам —
У них спокій безкраїх просторів.
Ти радієш звичайним речам
І співаєш зі мною надворі.
Жодних сумнівів, сорому, принципів,
Лишень чорні сплетіння вій.
Грім травневий зробиться приспівом
У найліпшому нарисі мрій.
Сонце чемно цілує руки,
Небо вип’є вина у середу.
Попри ризик страшенних мук,
Ми подбали нарешті про себе.
Я залишу тобі платівку,
Що звучить як зимовий вальс.
Відчувай, поринай, причаровуй
І затям-но, який ти прекрасний.
14.09.22
vogabonde
Помилка (З присвятою всім тим, хто не знав свого батька)
Колись я жалкувала, що ти мене не знаєш,
Наразі байдуже: забув мене чи все ще пам’ятаєш.
Скажи мені й усьому світу: де свою людяність згубив?
Скажи… чи ти колись любив?
Любив, як я тебе любила?
Байдужість твоя мене вбила.
Багато років я чекала,
Любов до батька не згасала.
Від серця залишались лиш уламки.
Як темінню ночей змінялися світанки,
І сам на сам із мареннями залишалась,
Надіями, що прийдеш ти, та дівчинка втішалась.
Вона тонула між думок, що лиш твоя помилка –
Щоками дівчинки малої сльози лились гірко.
Обернуться чорнилами на сторінках щоденника.
Заплакані зелені очі у безнадії пам’ятника.
Покриті льодом обеліски серця дитячого тепла,
Так і залишиться назавше на кладовищі цім зима.
Не дякую тобі, татусь, що я твоя помилка,
Проте спасибі: більш не буду сльози лити гірко.
Шелл
Дай їм часу до світання
Піднімає руки до сонця
Просять губи собі долю
Вітер пече до самого донця
І тремтить серденько від болю
Ой ти мамо, моя Нене
Захисти мене від болю
Попрохай для мене мамо
Правду й волю
Зачерствів холодний ранок
Засльозила ріка у тузі
Зачекай не йди світанок
Гинуть друзі
Дай їм часу до світання
Дай їм час щоб дім наснився
Не спіши немов востаннє
Дай їм часу помолиться
Піднялися справжні вої
І нема страху на лицях
Щоби смерть пізнать в двобої
Слави справжньої напиться
Затиснули міцно волю
І зійшлися на світанку
За свою і нашу долю
Вони бились доостанку
У степу у тім широкім
Вщент порізаному в дорогах
У бою з катом жорстоким
Була наша перемога
Ой ти мамо моя нене
Ой ти мамо моя рідна
Пригорни мене до себе
Ти мені так необхідна