Вірші

Повір мені,я все чекаю,
Обійми твої приміцні,
І знову сонце вже сідає,
А я без тебе,ти вдалі.

Я згадую ті темні ночі,
Ті мерехтячі ліхтарі ,
Де обіймались ми пів ночі
Під звук весняних тих дощів

Грає Киця на сопілці

Грає Киця
на Сопілці,
Жовте Кошенятко,
Грає жваво:
"Дриці, миці",
Грає Киця
на Сопілці,
Гра розтопить
навіть крицю...

Мело Кіт
Малятко
Танцям Мавпочок
навчає,
Серце звеселяє!

Помилки

Минуле переслідує настирно
І я пірнув у глибини гріха
Так, це все що зараз маю
Без виправдань, без жалю

Я уникаю поглядів прохожих
Для цього немає явних причин
Помилки, я сам їх зробив
І це добре, вони навчили мене

Приймати себе, і сумувати
Бути одному в затишній кімнаті
Вірити в добро, і зло тримати
Будучи самому найбільше кохати

Рішення за рішенням мене проминають
Намагаюся вхопити хоч одне
Руки не слухаються, їх щось тримає
Облишу це, ще день якраз пройде

Плани на майбутнє, матерія тонка
Носи її на собі дуже обережно
Нехай тебе не торкнеться вина
Ми люди, і від випадку залежні

Мрії покинули одна за одною
Я знову вчуся жити, бовтихатись
Сумніви долають мою слабку волю
Якби не ти, я ще не хочу прощатись

Світ...

Якби можна було
Я б закрила світ
Від невігластва і нахабності.
Я знаю, як шрами печуть,
Як серце болить
Від людської безтактності.
Етикет у реаліях часу
Давно застарів,
Краще вчитися бути сильними.
Світ так прагне мати геніїв,
Що роботі будуть вірними.
І дарма, що тріщить твій фінансовий стан
І дарма, що чекаєш людяності.
Вже не в моді манери, ані співчуття.
Знаєш, світ цей за крок до безумності.

Минуле

У кожного своє минуле,
Його не змінить вже ніхто.
Чи добре, чи погане все, що було,
У пам’яті, залишиться воно.

Коли все добре, ми про нього забуваєм,
Коли погано, згадуєм завжди.
Тож треба більше радості, а не печалі,
І не згадаєм більш жахливі дні.

Коло в нас щастя, ми про бога забуваєм,
Коли біда, ми кличемо його.
Свої молитви ми до нього посилає
І просимо про радістьі добро.

Печаль і страх, бо ти незнаєш чи прокинешся ти знов,
Закриваєш очі,як в останій раз.
І просиш Бога допомоги
про останій твій важливий шанс.

Коли біда приходить до людини,
Вона жаліє про безцінні дні.
І просить бога допомоги,
щоб не були це останні дні.

Я прошу вас: цінуйте кожну мить,
Життя коротка нитка,
Бо ще сьогодні ми усміхнені, живі
А завтра вже ми плачемо й сумні.

Але в тяжку хвилину бог нас не покине,
Обійме нас крилом своїм.
І допоможе перейти в тяжку хвилину,
І подолати цю жахливу мить!!!(Н.Воробель)

Аlba rosa

Читаю цей світ немов книгу
Що раз, то новий епізод
Сьогодні любов, завтра крига
Сьогодні світанок. Ще крок

Люблю малювати світанки
Хоч захід - красиво, та все ж
Пейзажі виходять за рамки
А повісті - більше ніж текст

І все ж, мої любі світанки
Я б мріяла тут цілий день
І я б будувала скрізь замки
Рожеві та, мабуть, з пісень

Твої цілунки - то безмежний гріх...

Твої цілунки - то безмежний гріх -
Із присмаком арабіки й робусти;
Та на мені ще більший гріх розпусти...
І щемний лоскіт від нічних утіх.

Твої вуста - то дотик юних снів;
Травневі томні пахощі конвалій.
Відкрита щирість в посмішці ласкавій;
У джерелі безмежних відчуттів.

Твоя жага - то нескінчений шлях;
Шалений впад у вир гріхопадіння...
Переплились в нім сумнів і тремтіння,
І незбагненний сором й тихий страх.

Твоя любов - то запізнілий гріх,
Та на мені таємний гріх омани...
В цих ласках - ніжний смуток Роксолани
Й одвічна пристрасть вікових утіх...

Збулись солодкі мрії юних снів,
Заплутавшись у морі почуттів.

Стає, з роками, все коротшим вечір...

Стає, з роками, все коротшим вечір
Й все менш озорим простір сподівань...
Чим більше вік кладе років на плечі,
Тим вужче коло наших спілкувань.

Десь друзі розчинилися у часі,
Згубилися у просторі років...
Тьмяніє срібло на іконостасі
У сонмі запорошених віків...

Роки-роки, політ ваш не спинити...
Не повернути юних почуттів.
Й польоти мрій, на жаль, не відновити
На згарищі зруйнованих мостів.

Життя - то вічний вир гріхопадіння...
Не встигнеш припіднятися з колін,
Червиві люди з чорним піднебінням,
Мерзенне щось сичать нам навздогін.

Втім, набридають сварки-колотнечі
Й не хочеться нікчемних виправдань...
Чим більше вік років кладе на плечі,
Тим вужче коло наших спілкувань.