Вальс розлучення
Нового життя ступав порогом
Озираючись кудись назад,
Відчуття не пéредáти словом...
Забуваєш ти минулий сад.
Коли все ставало під приціли:
Тамування та розлуки біль,
Відчаєм... Зізнайся ти всеціло
Боротьбою, як в останній бій.
Звільнення. Вбиваєш ті незгоди!
Пам'ятаєш, що душа, як мідь?
Радостю невірність — то свобода
Бездоганна, як грішная хіть?
З легкістю залишиш за дверима
Несказанну гонорливу ніч,
Коли все розказане очима...!
І розмову вперше віч-на-віч.
Файна Торрі
Тунель
Палає віршами старинний тунель
Кинутий людством далеко в минуле,
Де осінь збирає неначе в бордель
Листя вологе, що смуток штовхнули.
А Київ згорає посмертно в дощі
Ніжно тримавши ту радість осінню,
І серце співає тримавши в руці
Справу останню, що вірна творінню.
Листи пам'ятають і клятву мою
Поспіхом писану дощами сердечно,
Осінь інакше помре десь в бою
Кинута страхом, і болем неґречно...
Палає віршами старинний тунель,
Потяг зірветься, помчиться далеко,
Вже вітер зриває кохання шинель,
Листя кружляє з тобою, лелеко...
Помада
Лишилась помада на твоїх вустах,
Гірко приманить зайвих очей,
Сховають тумани воїнський страх,
Вітер востаннє здує з плечей.
Бо підеш від неї в дорогу тяжку...
Вбивче гармата гріє вогнем,
А ти не зважаєш, згадавши фату,
Ніжну помаду стерту дощем.
Благаєш в молитві вернути живим
Знову так палко діви грудям,
Віддатись гаряче всім тілом своїм...
Мов би немає суду суддям.
Та мрії забава всього лиш проста,
Тихо вмирають смертю війни,
Лишила помаду на серці дівча...
Лиш би дожити тої зими...
Гудзики
Темне переходить
В Чорне,
Чорне – в Морок,
Морок…
***
Невже втрачаю я
Свого Коханого?
Ховаються
Ознаки Явні
У Напівтемряві Емоцій.
Та Серце знає Все…
Душа болить,
Страждає
безупинно.
А Найгустіший
Фіолет
Рожевий Внутрішній
Мій Світ
Затоплює,
як Морок
Непроникний.
Ось Гудзики…
Я пришиваю їх
До білої сорочки
Рідної Людини.
За Гудзиком, за кожним
відгризаю нить
І відчуваю,
Ніби
Рву безжально
Все те, що зв’язувало
Нас…
Коханого від Себе
Відгризаю…
О, Гудзики!
Молю!
Нехай не буде
Вам
Кінця!
Панін Олександр
90 років
День за днем, життя минає,
Роки, нажаль, не повернуть.
Вони, як пташка пролітають,
і неможливо їх, тепер забудь.
90 років- це дорога довга,
У ній я бачив смуток і печаль,
Коли ішов із рідної оселі,
а тут тепер-мій рідний край.
Настала мить-і став щасливим:
Зустрів кохану я свою.
І одружились якби нині,
Й від тоді ми пліч- о-пліч йдем.
Коли родивсь малий Петрусик,
нам весело усім жилось,
А незабаром- Михасик і Марічка
Я став щасливим,як ніхто!
Роки летіли...
І внуки появилися уже,
Не стиг оглянутись- нівроку,
Вже правнуки у мене є!
Сьогодні я святкую 90 років,
І дякую Всевишньому за це.
Хоч були і тяжкі життєві кроки
Та щастя було й буде ще!
Воробель Настя
Наміри Добрі
Добрими намірами
вимощена дорога
в пекло...
***
Дорога сувора і строга
Тривогою вся виграє,
Чому таємнича дорога
Весь час,
наче дибки стає.
Коряві дерева бунтують,
Дерева дзвенять як струна,
Постійно її ремонтують,
Постійно у ямах вона.
Гуляє руїна банальна,
І гопки стає суховій,
Яка ж сила та кримінальна,
Що лупить бруківку як стій?
Скрізь хрускіт іржавий лунає,
Цей скрегіт нагадує сказ,
Це "наміри добрі" копають,
Їх "тирять" безжально весь час.
Даремна була б засторога,
Сичить буревій і гуде,
Широка могутня дорога
Далеко у пекло веде...
В твоїх очах я бачу океан
В твоїх очах я бачу океан
Там все таємне і тендітне тане
Там вихор мрій летить як ураган
І геть усе там бездоганне
Я там ховаю всю мою печаль
Моя любов до тебе вічна
Тебе б у квіти увінчать
Люблю тебе, це так єпічно
Світ змінюється тихо за спиною...
Колись факти заповнять
Ці прогалини в житті...
І дотліває у долонях воля
За помилки й амбіції чужі.к
Котигорошко і Бичок
Відбулось це у горах,
у зеленому лісі,
Хлопець Котигорошко
в світі щастя шукав.
Мирно спати збирались
пташенята у стрісі,
а назустріч Хлопчині
враз Бичок вибігав.
Був Бичок прудконогий
і веселий нівроку,
Подружились навіки
і стежками пішли,
Упирюк розганяти,
рятувати небогих,
захищати сиріток,
Щоб усмішки цвіли.
По горах, по горах,
По вузеньким стежинам,
там де велетні, відьми
У печерах дрижать.