Порятунок
Більшість людей лише лицеміри,
Ніколи не чули мелодію золотої ліри.
Увесь цей світ просочили гниллю,
Кожен проклятий сантиметр, кожну милю.
День у день прокидаєшся із цими думками,
І щоб урятуватись крошиш зелені грами.
Тобі гидко навіть по вулиці пройтись,
Не те щоб із кимось пересіктись.
Ти спокійно у магнітолу ставиш касету,
Слухаєш класику, забиваєш стаф у сигарету.
Сідаєш у крісло і робиш тяжку,
Іншою рукою тримшся за пряжку.
Спокійно видихаєш солодкий дим,
Пофіг на світ"Чорт з ним".
Не збираєшся нікого бачити і чути,
Намагаєшся усі свої проблеми забути.
Ти дивуєшся як швидко тікає час,
Тобі не скажуть, Це все для нас!
І ось тебе люто накрило,
Під ніс собі бурмочеш: Оце накурило
А як по іншому рятуватися від цього світу,
Звідси ти не втічеш за орбіту.
Іванішен Олександр
Очами
Убивай, ріж
І все, що маєш ти постав на гострий ніж
Все, що плекало твої думки
Забудь і викинь, як старі носки
Ті уста, що тебе ласкали
Зайдуть за ті далекі хмари
І про, що тут далі говорити
Можливо помовчати?
Ні, я буду на весь світ кричати!
І про тебе, дуже довго забувати
Тими довгими ночами
Буду мріяти
побачити тебе
Своїми карими очами
Сокульський Василь
Стебельця
Алкогольом я залию
Всі згадки про тебе
Хоча все рівно болить
Щось в душі так нестерпно
До тебе повернутись молить
Але вже інший твій спокій оберігає
Ці ночі я проведу без тебе
В самотній темноті
Вже остання зірка падаючи мліє
Колись я обіцяв тобі її подарувати
Але все, впала вона,
Не зупинившись ні на мить
Ти не панна Інна а я не твій Еней
Ми діти сонця і цих людей
Я так кохати мріяв
За це виставляли мене на посміх люди
Ти була тим самим журавлем
За яким бігають мільйони
А я Боягузом опинився
Щастя за боявся
Моє серце як виноград
Ділиться на грони
Він такий красивий, гарний
Вони їдять його їдять
Залишаючи пусті стебельця
Той виноград приклад мого серця
Всі залишають пусті стебельця
Нечестива Насолода
За мотивами - М. Гоголь "Вій".
Десь далеко в хмарах грім гуркоче,
Сріблом віддзеркалює ріка,
Проти Віри і Людини злочин:
Захопила Відьма Бурсака...
Вечір, ще далеко до світання,
Розквітає древній забобон,
Нечестиве, млосне хвилювання
І Чаклунки Чорної Полон.
Жах і Насолода в грудях б'ється,
А душа невинна і грішнА,
Видається, що немає серця,
Тільки пустка млосна і страшна.
Відьма то стара, то молоденька,
Без жалю руйнує майбуття,
Як же розімкнути Зла обценьки,
Рятувати Душу і Життя?
Місяць не пливе, а різко скаче,
Чорному Чаклунству не корись,
Всі молитви пригадай, Бурсаче,
Ревно, щиро, пристрасно молись!
Панін Олександр
Триває..
Чия "вона" не можем розібрати,
Вона робить землю в полігон.
Через її країна приречена страждати,
Через її померлих більше ніж мільйон!
Злість ламає все довкола,
Ворожнеча спалить все живе.
Мир для всіх ще був учора,
Та ця війна уже так просто не мине!
Хіба земля яка війною брудна,
Очистить кров не винних юнаків?
Чи та земля, ще буде дружна?
Чи загоїть рани близьких та батьків?
І скільки, ще здригатись будуть хмари?
І скільки, ще проллється сліз та крові?
Хоч за мир усі моляться у храмі,
Та за мир мають дбати у верховній раді!
За маскою
Як завжди ховався за тонною гриму,
І ніби щасливий, і все в нього добре,
Лиш маска весела, а клоун у димі...
Брудному костюмі та зношених туфлях.
І попіл з цигарки в дешевому пабі
Та разом із пивом, що хвилею в горло
Тримає в кайданах пропащого рáба,
Що сенсу не має, казати щось ліньки.
„Навіщо?“ — спитає розпачливим тоном,
„Господи!“ — промовить. „Благаю прощéння,
Пробач всю гріхóвність у моїм притоні!“
Та Бог не почує, бо бреше веселий.
Той клоун лжесвідок вульгарної думи,
Гримаси пустої та підлої вдачі...
Звертає* до Бога, забувши про струни
Подоби своєї... Здичавілого болю.
Чи сміхом, чи трюком доводить у цирку,
Що він, як звичайний, бо молить до Бога,
Коли все скінчиться, у дзеркалі рúзку*
Не знайде обличчя веселого щастя...
Не знайде себе чи підтримки від люду,
Нема що казати, так зникають душею,
Що раптом померла... Згнила звідусюди!
Востаннє він справжній, коли він дитина.
Бо завжди ховався за тонною гриму,
Як тільки поринув в циркові вистави,
Та й маска весела не збýджує риму...
В поетів безславних, забутих із часом.
***
Звертає — звертається.
Ризку — те саме, що й ризику.
Файна Торрі
Безіменна
Я зіткана з вогнів
нічних та денних
Дібров серед,
Належу до істот я
безіменних,
Я наче мед.
Неначе мед, солодка
і гірка я,
Я подих барв,
Добру старанно і сумлінно
ся навчаю,
Жену примар!
Не Берегиня я,
не дика Нявка,
Зла не чиню,
Зі мною не зрівняються
Русалки,
Я Зло спиню!
Гіркота біснуватої
Сиділа під дубом молода ярúтниця,
А біля неї прилігся кіт кольором ночі...
Віщала вона, та як мудра язичниця
Не знала сенсу, що гріло, як радостю очі,
Не знала страждання... Благання простенького,
Раптово зникло бажання до вірного блазня,
Немає підтримки чи пуття близенького...
А грішність куди? Магічної близості танцю,
Коли все тремтіло, зривало... В мелодії!
Господи, Боже... Осліпни над танцями в лісі!
Залиш нас самими стискати в агонії...
І вітер... Радість... Грішністю у темному місці,
Коти хай виходять до неї яритниці,
Вона зна чаклування, навчена біллю,
І горем народу, що повз до язичниці,
Гіркота біснуватої вкриється цвіллю.
***
Яритниця — молода відьма.