Кинутий людством далеко в минуле,
Де осінь збирає неначе в бордель
Листя вологе, що смуток штовхнули.
А Київ згорає посмертно в дощі
Ніжно тримавши ту радість осінню,
І серце співає тримавши в руці
Справу останню, що вірна творінню.
Листи пам'ятають і клятву мою
Поспіхом писану дощами сердечно,
Осінь інакше помре десь в бою
Кинута страхом, і болем неґречно...
Палає віршами старинний тунель,
Потяг зірветься, помчиться далеко,
Вже вітер зриває кохання шинель,
Листя кружляє з тобою, лелеко...
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись