Вірші

Пливе по небу місяць як старезний човен

Дивлюсь у темінь я самітні ночі
Вогонь танцює вальс в лампадці край стола
Я пригадав в цю мить твої слова пророчі
Душі потрібен жар а не пуста зола

Згасає вже вогонь і меркнуть зорі
Накрила покривалом своїм темна ніч
Я вдячний за усе буремній долі
Не втратити надію під впливом своїх літ

Пливе по небу місяць як старезний човен
Він ріже лезом хмари протягом століть
Складає він серця людей розбитих горем
Відносячи їх душі у потойбічний світ

Відьомські танці

А може ти сильний... а може слабкий...
Мені не важливо, лиш дихай пекельно,
Тримайся, і слухай відьомські думки,
Зі мною у танці та разом зі смертю,
Із бісом кохайся, порада вовків!
Вони не порадять дурного, напевно,
Зі мною востаннє у танці лісів...
Відьомська община чекає від тèмна,
Коли віджиґèриш, забудеш мене,
Проте не дозволю забрати до пекла,
З'їдати кохання, що попіл жене!
Ти радість відьомська, у долі запекла,
Я щастя не знала, біси у душі...
Сховали від ока людського давненько,
Я відьма... Квітуча, шукаю ключі,
Себе врятувати, втекти далеченько,
Забрати з собою і долю свою!
Вона проявилась в людському обличчі,
Твій образ — пекельний, в жарі та бою,
Назавжди зі мною... На волю покличе!
***
Віджиґерювати — "зажигать на танцах"
Жара — русизм. Те саме, що й спека.

Про найкращих!

Личко румяне твоє ,
Засіло в моєму сердечці,
Увісні я бачу тебе ,
Образ твій бачу я повсюди,
Очі блискучі твої ,
Я встиг полюбити,
Усмішка твоя -
неначе веселка ,
Заставить любого всміхнутись !

Дитинство...

Дитинство - це та щасливая пора,
в яку дорослий хоче повернутись.
Коли з бабусею весела дітвора
так заздрить, що дорослим добре бути.
🍁
Ти, будучи малим, і знать незнаєш,
яких сюрпризів підкине те життя.
Садочок, дім, матуся погодує,
а потім раз - і вже готуєш сам
🍁
Реальність. Як би не було,
Дітьми вдруге ми не станем.
Дитинство наше мохом поросло,
Назад дороги вже не знайдем.
🍁
А пам'ятаєш : "Та дорослі ми!"
Ще в років п'ять усім кричали,
загадковими мріями тоді росли,
Коли ж-бо дорослість та настане?
🍁
А бабуся твердила, сміючись,
Мовляв: "Ще встигнеш ти дорослим стати,
Дай глянути на вас, коли ще дітлахи,
Бо ці часи захочеш повернути".

Розлука

Очі чудові твої , личко миленьке,
Хочу побачити знову в живу!
Сняться ночами твої руки ніжненькі ,
І сняться дні де ми разом !
Як хочу я тебе до себе пригорнути ,
Потішити твої милі уста ,
Побачити твою прекрасну усмішку,
І поговорити про наше життя

За віком ранкове небо розцвітає,
Та і я давно уже не сплю.
Моя голова у роздумах літає.
Чи правильно, я все роблю?

І кожен раз немов у перше,
Я все обдумав ніби так.
Високо голову задерши,
Йти вперед покаже знак.

Чи то місяць, сонце, зірка.
Чи попутний на шляху.
Одна є найсильніша віра -
Віра тої, якої я люблю!

Від гармати...

У тіні сховались їхні душі...

Воїнів загиблих від гармат,

Вояки-сміливці, небайдужі

В цюю мить боролися за стяг!

Коли всі шукали, де є краще,

Польща, чи летіти до Москви?

Вони на війноньці знали завше,

Зраду не відмиють ті церкви.

Давно не бачили щасливу ніч...

Постріли лунають в унісон!

З останніх... Стануть тихо пліч-о-пліч,

Дати? Чи померти під попсон?

І взяти правдою! Ходи вперед!

Ворог не лишиться мені братом!

В жорстокості чекають тиху смерть

Воїни загиблі від гармати...

Твої світлини...

Твої світлини, як прилив добра,
Зайвих фарб не треба,
В тебе об'єктив...
Наводиш світло, і чекать пора
Сяйва прямо з неба,
Ракурсу чи див.

Коли останнє, то горить в душі,
Русло щастя — промінь,
Краплини дощу...
Коли фотограф, не писав віршів,
Бачиш його — стогін...
Світлини в грозу.

Життя минає, і розмова тих,
Хто боїться горя...
Зваблює тебе,
Твої світлини забирають їх,
Розповідь від долі...
Надиха з небес!

Нехай лишаться із твоїм чуттям
Візьмуть колір хвилі,
Темноти ночей...
Твої світлини... Між дурним буттям
Живуть тихо милі...
Та межи людей!
***
Присвячено Тамарі Кашперській
💝💝💝