Твоя доля – вільний птах
Летить у хмарах над морями
І може ось подасть нам знак
Що ми розлучені вітрами
Цей вітер злоби і неправди
Нас розлучив с тобою двох
І ти пішов уже назавжди
І соловей в гаю замовк
І лиш одна в осіннім гаю
Зі сльозами на очах
Самотньо зиму зустрічаю
Бо без неї ж тут ніяк
Рідна зимонько-зима
Серце моє плаче
З щоки униз тече сльоза
І він пішов назавжди
Кажуть, світ не ділиться на «було» і «буде».
Кажуть, в нім немає «із тобою» й «без тебе».
Той, хто сказав оце не знає душі моєї буревій,
Що без тебе жити не бажаю, а з тобою гріх душі моїй.
І гріх не в тім, що так кохаю,
А в тім, що з іншою твоє життя.
Мене ти забуваєш, йдеш все далі
А я – одна…одна
Чекаю день, коли зустрінемося знову
Коли загляну в очі я твої
Коли слова сказати сил не стане
Та і потреби вже не буде в них
Коли упевнюся сама, коли відчую і заплачу
За тим, що втрачені ті дні і поцілунки ті гарячі
Та сліз моїх ти не побачиш
Не торкнешся ти мене
Тоді душа й твоя заплаче
За тим, що було і буде…
marichka gor
А ви кохали так як я
Зовсім чужу, далекую людину
Що не лише мови він твоєї не зна
А й у релігії з тобою не єдиний?
А ви кохали так як я
Зустрівшись водночас серцями
За кілька днів без вороття
Віддавши все, що так беріг роками?
А ви кохали так як я
В сльозах, у болі, в смутку і печалі
Коли лишив тебе без каяття
Пішов до іншої невісточки для мами?
А ви кохали так як я
Проживши роки, місяці,тумани
Не знаючи, де пристань корабля твого чека
Та не зламавшись під вітрами?
А ви кохали так як я
Жевріючи надією ночами
Що прийде час й поверне з забуття
Любов утрачену між вами і коханим?
Чому життя таке важке,
Чому іноді не хочу жити.
Чому лиш у снах я бачу тебе,
І лиш у мріях можу любити.
Чому живу на світі я,
Чому й сама не знаю.
Але це питання кожного дня,
Сама себе питаю.
Живу тому, що треба жити,
Живу тому,що всі живуть.
Але мені так хочеться любити,
Бо без любові я помру...
Засмутившись на самоті,
Втоплю в душі своїй образу…
Бо найболючіше в житті-
Це бути поряд… та - не разом.
29.01.2013
Такий жаданий і солодкий гріх
З тобою бути, бачитись, сміятись…
Пірнати в мелодійний милий сміх,
І з ніжністю до Мрії доторкатись…
Шалена й світла радість на вустах,
Солодкі й безсоромні поцілунки…
І тріщини в роз’єднанних мостах,
І потайки - невчасні подарунки…
Це грішне щастя – бути нам удвох,
(Хоч Доля посміхається грайливо)…
Ми заблукали в пам’яті епох…
Галактикам зійтися неможливо…
Запаморочив розум ніжний гріх…
Від почуттів до тебе задихаюсь…
Пірнаю в кришталевий ніжний сміх,
І в безсоромну у Казку повертаюсь…
Я тебе зігрію уві сні
Незвичайним ніжним поцілунком…
Очі цілуватиму ясні,
Пеститиму ніжним візерунком...
У душі прекрасній запалю
Полум’я омріянного щастя...
Океаном ніжності заллю
Всю тебе – від вуст ажд о зап’ястя…
Ти лише завжди мене чекай…
Вір у Щастя, квітка білолиця…
Розбуджу в душі твоїй розмай,
Моя сіроока Таємниця...
Віднайду у своєму житті я незриму стежину
І довічну любов я у серці твоєму знайду…
Я до тебе втечу у морозну засніжену зиму,
Замоливши гріхи перелюбства у вічність піду…
Я не знаю чому ми на двоє серця розкололи
Ти буяй, посміхайся та радісно й гордо цвіти…
Тільки, знай, що напевно не зможу я більше ніколи
Утекти від кохання в далекі безмежні світи…
Ми підемо удвох у квітучу задумливу весну;
Я тебе на руках у казкові поля понесу…
Задивлятимусь в сірих очей голубінь піднебесну
Й зустрічатиму разом з тобою прекрасну весну…