Я йшов до тебе так багато років
Через бурхливе, радісне й сумне…
Колись давно я втратив сон і спокій,
І своє серце… й щастя неземне…
Життя пробігло наче лихоліття,
Закарбувалось сріблом в сивині…
Позаду залишилось півстоліття,
Немов у недобаченому сні…
Вже наші діти юнаками стали,
Закохуючись пристрасно в дівчат…
І як би ми з тобою б не зітхали,
Та матимемо скоро онучат…
Через квітчасту юність та неспокій
Я брів… і клекотіли почуття
Та запізнився на багато років…
Вірніше – на усе своє життя…
Нагадує твій подих запах м’яти,
А милий голос - шелести дібров…
Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А скромну загадковість – на Любов…
Тобі б забути снігові замети,
Не слухати б ні подруг, ні сестер…
Не вірити у cни та у прикмети
Ні вчора, ані завтра… ні тепер.
Тобі б мороз на квіти поміняти,
Помандрувати б в зоряні світи…
Понад морями чайкою літати
І з польовими квітами б цвісти…
З любов'ю милі очі цілувати,
У тьмі ночей серця переплести…
Сумні пісні на Радість поміняти
І все життя б ту Радість берегти…
Тобі б Красу на Щастя поміняти,
А загадкову скромність – на Любов…
За це я зміг би геть усе віддати,
Що в цьому світі грішному знайшов...
Кордони розділяють нас… Я мушу
Забути сукні зім’ятий атлас…
Перебинтую свою грішну душу
Й не буду навіть згадувати Вас…
Чудово… Ви знайшли себе нарешті…
Напевно, зараз десь у казино
Біля Дунаю – в Буді чи у Пешті-
З бой-френдом Ви смакуєте вино…
Смієтесь дивовижно-ніжним сміхом,
«Луї Віттон» вже надокучив Вам…
Закидано минуле сірим снігом…
Так хочеться шалених мелодрам…
Поезії… цілунків… адюльтеру*…
Це необхідність для заможних дам…
Не зрозуміти, мабуть, кавалеру,
Що Ви йому, нажаль, не по зубам…
І мова Ваша їм незрозуміла…
І очі – вже давно не голубі…
Шкода, що юність Ваша відшуміла…
Я у думках «Bon chance»* кажу… Тобі…
Й цілую інші - ще миліші очі,
Й закохуюсь у ще гарнішу мить…
Та інколи здригаюсь серед ночі,
Коли вдивляюсь в місячну блакить…
Адюльтер* – зрада в шлюбі – (франц.)аdulter.
«Bon chance»* - бон шанс - бажаю успіху.
Марципановий смак мигдалю...
Щось у грудях твоїх щеміло…
Прочитала моє «ЛЮБЛЮ»
І – мурашки по всьому тілу…
То навіщо ж зустрів Тебе?
І чому закохався у зорі?
І за що полюбив голубе
Небо чисте й світи прозорі?…
І навіщо на вікнах рубін
Малював у пітьмі візерунки?…
В іскрах ночі тріщав камін
І п’янкими були цілунки…
І гірчив шоколад в мигдалю…
Й за вікном вже давно стемніло.
По кімнаті витало «Люблю»…
І - мурашки повзли по тілу…
Прости, що перервав польоти мрій,
Прости слова націлених образ…
І оксамит обманутих надій,
Й, отрутою розбавлений сарказм…
Прости мене за ласку, за печаль
За ніжність і розбещеність мою…
За те, що моє серце не кришталь,
За те, що все життя Тебе люблю..
Лапатий сніг засипав ненароком
Все навкруги – і станцію, і дім…
Ти по подвір’ю йдеш рипучим кроком,
З рум’янцем на обличчі… на блідім…
Сніжинки тануть на пухнастих віях,
Та ж посмішка блукає на вустах…
Лиш діти… ті, що народились в мріях…
Десь заблукали в неосяжних снах…
Якби ж вернути можна було диво,
Дитинства кольорові милі сни…
І бачити Тебе завжди щасливу…
Й все розпочати з першої весни.
Дивитись кожен день у ніжні очі,
І любуватись на твою Красу…
Тобою милуватися щоночі
І пити ніжну з твоїх вуст росу…
Нажаль, нема повернення в минуле…
Воно – омана юного життя…
Літа у Осінь швидко повернули…
Відгомоніли, мов серцебиття…
І щось до горла тупо підступає
І на душі щемить незносний біль…
І, мов відлуння ніжне долинає
Мелодія нездійснених весіль….
У проміннях сонця бачу неба просинь...
Пестить промінь хмарки сірі крадькома…
З журавлиним кличем відлетіла Осінь,
Підступила сніжним холодом Зима…
Зацілують личко зоряні сніжинки,
Завальсують в танку радіснім вони…
Снігом оповиті спатимуть ялинки…
Їх розбудять дивні коні-скакуни…
Загарцюють дико… полетять у небо
Десь-кудись на південь… ближче до весни.
Лиш мені не можна в темну ніч до тебе,
Щоб дивитись разом кришталеві сни…
У кошлате небо полетять сніжинки…
Різдвяні морози ріки закують…
Приведуть до Мрії снігові стежинки
І сумне минуле снігом заметуть…
Я на хвилину забуду про твоє існування
Я на хвилину забуду про безглузде кохання
Я на хвилину забуду, що значить кохати
Я на хвилину забудущо значить страждати
Я на хвилину забуду що значать сльози
Я на хвилину забуду як плакать у грози
Я назавжди забуду як біль причинив
Кинув із гір моє серце розбив....