Вірші

В думках твоїх я хочу оселитись,
Щоб думала про мене кожну мить,
Щоб не змогла ти більше зупинитись,
Щоб в серці було те, що не згасить.

Я хочу мрією твоєю стати,
Я хочу, щоб в тобі палав вогонь,
Давай не будем більше зволікати,
Ти лиш в собі не охолонь…

Ти лиш знайди мене у своїх снах.
Поглянь, не відпускай на волю,
Ти мед відчуєш на вустах
І вирватись з обійм я не дозволю.

Я не дозволю бути в самоті,
Я буду з тобою до світання.
Той сон мине у темноті,
Та не мине моє кохання…

Кохання, кохання...
Це прост бажання?
Що це за почуття?
Коли пізнаю його я?
Це шоколад в молоці,
Що розлився на руці?
Чи лимоний сік,
Що пектими цілий рік?
Що це? Що це?
Не відоме для мене!
Це голосні риданя
Від страждання?
Чи сльози щасття
Від щирого почуття?
Не знаю я, що це за річ,
Шо не дає спати мені цілу ніч,
Бо лиш думки ополонили мене,
Бо кохання для мене незмане?

Чорний світанок
Чорний світанок, та очі відкриті,
Тихо уранці, все як завжди.
Каплями рос поля усі вкриті.
Знову полину думками туди.

Як же це місце зоветься насправді?
Тиша, навколо нема ні души.
Марно цю посмішку кликати вранці,
Чорний світанок її заглушить.

Скільки стараюся очі відкрити,
Сяйва не бачу, нема кольорів.
Як же у світі буду я жити?
Став світ весь чорний, віж гір і до нив.

****
Скажи мені,чому живе в твоєму серці пустота?
Вона усе росте й пливе, усе навколо забира.
Самотність? Ось твоя причина?
Скажи мені,що хочеш ти?
Я стану світлом у пітьмі,
Я все зроблю тільки скажи.

Заповню твою пустоту,
Пройду крізь страх твій і пітьму,
Крізь твою душу всю і сльози,
Що линуть з серця наче роси.
Ранкові роси на весні,
Ми не залишимось одні.

Ми будем разом, я і ти.
Повір мені, я не збрешу,
Ми знайдем все, усю красу,
Що у житті буває.
Для тебе я усе зроблю,
Всі зорі запалають.

Ти посміхнешся і усе немовби заіскриться.
Усмішка добра і лице, усе буде світиться.
Не плач будь ласка не журись,
Не винесу я цього
Ти більше не один,дивись
Бо завжди я з тобою.

Я живу, як умію,
а не вмію, бо ще дитя,
я живу і лиш мрію,
а не можу: сильніш буття.

Потрібно бути чоловіком
і все тримать в своїх руках--
не закривать повіки,
а подивитись прямо в страх.

Повірити у краще,
а готуватись до біди,
не здавтися нізащо
і йти вперед аж до мети.

Не зважать на балачки і болі
і не дивитись по сторонах,
іти вперед до щастя, долі,
і знати все в твоїх руках.

Повір усе тут лиш для того,
щоб переміг і подолав.
Не бери до голови дурного,
бо ти найкращий так і знай.

На відстані дзвінка …
Вона далеко, та здається зовсім близько…
Ти відчуваєш її дотик на щоці,
Ти уявляєш її образ серед ночі,
Пригадуєш її шалені очі
І засинаєш в повній тишині…

Вона приходить у вісні до тебе
Цілуєш ти її ніжні уста,
І кожен вечір ти дякуєш небу
За те, що у твоїм житті вона була…

Приходить ранок…він вас розділяє
Й вона тепер на відстані дзвінка…
Хоча вона й сама мабуть не знає,
Що біля тебе цілу ніч була…

Вона не знає і мабуть не хоче знати,
Тож залишаються несказані слова…
Не хоче спільного життя з тобою мати
Й поводиться немов зовсім чужа…

А ти чекаєш , досі віриш,
Ввесь час надією живеш,
Плекаєш у собі цю мрію
Й кохаєш ти її без меж…

А їй це зовсім не потрібно,
Вона не хоче й знать тебе
А ти з цим миришся покірно
Й чекаєш поки це пройде…

Та не проходить, не минає,
Не забувається цей біль,
Вона тебе й не пам’ятає,
А ти ще й досі вірний їй…

Не вірити і не чекати,
Не допускати своїх сліз,
Тебе у серце не впускати -
Оце і є ввесь мій девіз…

Слова собі ці повторяю
Я і щоночі і щодня,
Серце своє не відкриваю,
Бо всі твої слова – вода.

Тобі я мило посміхаюсь,
Дивлюся в очі ніжно я,
Коли цілуєш й обіймаєш,
Поводжусь, мов закохана …

А ти вже підкорив, вважаєш,
Став моїм світом і життям…
Радієш і не помічаєш,
Що просто граюсь зараз я…

Усі слова, всі поцілунки,
Всі обіцянки – лиш вода…
Це просто дивні візерунки,
А от душа моя пуста…

У ній давно немає болю,
Нема розчарувань і втіх…
І не зламають мою волю
Твої зізнання аж до сліз…

Багато слів красивих чула,
Багато квітів і зірок,
Та все-таки ще не забула,
Що всі ці речі лиш пісок…

Подує вітер – пісок зникне,
Розвіється, неначе дим…
А я давно вже жити звикла
Лише для себе і ні з ким…

Не хочу чути про твоє кохання,
Із твоїх уст це лиш слова пусті.
І не потрібні вже твої зізнання,
Бо очі твої стали вже давно чужі.

Не хочу знати я про твої муки
І про свої тобі не розкажу.
Усі слова – це лиш порожні звуки
І віри в них я знов не допущу.

Не варто зараз згадувать минуле,
Не треба спогадами мучити себе.
Пролинув час і я тебе забула,
Тому прошу забуть і ти мене.

Не варто знову думати про мене,
Всього, що було це не поверне.
І пізно зараз вже просить прощення,
В моєму серці відгуку воно вже не знайде…

Не треба знов мені щодня листи писати,
Не треба цих дзвінків і квітів теж.
Про щирість почуттів не треба знов кричати
І про своє кохання, яке не має меж….

Не треба, не роби цього, не варто.
Просто забуть і заново живи.
Сприймай це все як просто долі жарти
Посмійся, розвернись і просто йди…