Вірші

" меланхолійне кохання "

Одразу видно, що тебе готували до зустрічі мене.
Ти кохався з примарами й слав усе через плече.
Ти зацікавився трояндами й перестав класти голову на чуже плече
Ти ж знаєш це не класика.
Ти не любиш класику, я теж.
Ми готовані долею і це не секрет
Ми закохані в образ потворами.
Улюблений витвір алкогольних агоній,
Солодкий запах і останній потяг.
Ти обожнюєш колір алих, розбитих сердець,
Я тримаю тебе за мізинець - бо знаю усьому кінець.
Між образами і купою бруду, що лилися з уст як призент,
Зостався лиш холодний подих м'ятних страстей,
Ми ображені долею і неземні своєю вродою
Такі прості, та такі складні - це полон міфологій.
Ми розбиті в деталях, та зібрані з крапель
Ми складні - бо ми є люди живі.
Та хай, як там не буде - ти серед них кращий
Ти мій, хай хоч це буде повстання
І найкраща історія - це наше з тобою "меланхолійне кохання".

Невідомість

Кордони, границі, пошматовані долі
Безліч безликих розірваних душ
Вокзали, перони, вагони, полиці
Зірвані гальма суспільних порук

Обійми, зізнання, як порвані речі
Ріже мов лезом міцний колорит
Люди як тіні готові до втечі
Запах тютюну, розведений спирт

Розмови в вагонах про судьби і долі
Плаче крізь сон у пітьмі немовля
Пози лежать безсоромні і кволі
Поїзд везе в невідоме життя

Мелькають в вікні незручні полустанки
Дорога на захід як чаша життя
Пропало не хочу і якісь забаганки
Погублені душі, сирени виття

Світу всього мерехтливе зітхання
І смерті в гучній канонаді
Руки пітьми це чиєсь побажання
Пошуки винних у зраді

Добро. Проблема і любов

Проблема в мені, що росте,
Підживлює мою свідомість
І той біль в душі, що ніяк не проросте.
І досить, просто досить слова
Мале слово, що знищить все ущент
Розбиті спогади, як склянки.
Очі, як розбите скло і шрами
Що ми з тобою так довго лікували рани
Певно мене поховають в твоїй рані,
Що досі болюче гніє.
В твоїх очах здавалося так добре,
Та насправді добре лиш моє нутро,
Що так довго берегло твою любов
Якої звісно ж не було.
І все тепло, що не гріло, а пекло
Пішло і пеплом віддало добро,
Навіть невідомо і кому.

мені приснився дивний сон
мені приснилася вона
там де ми з нею, насолоджуємося сповна
її карі очі та червоні губи
вона в чудовій білій сукні
в руках вона тримає книгу
зустрів і зрозумів, що нема нікого схожої на неї
її волосся довге та барвисто чорне
мабуть холодні і тремтячі руки
вона чарівна, наче світиться яскравим світлом
вона не звідси, її не знаю
хочу запросити на каву, вона мене лякає
вона прекрасна, але погляд здається страшний
хотів відступити, але зомлів, коли побачив її поруч
вона стояла і дивилася в очі
я боявся але вона сказала
не бійся, чоловіче, та не варто, я хороша, просто зараз хочу душу, і неодмінно заберу її з собою.

холодна кава
холодні руки
холодні сльози
холодні ми з тобою
холодні наші почуття
холодні ти і я
холодний розум
вогонь загасити ми не встигли
опік серця, душу ми спалили
відчуваю що згасаю
горить вже все навколо
люди бігають, кричать доволі
я горю, ти гориш зі мною
ти кричиш, я мовчу.. чудово
не відчуваю вже нічого
згоріло все.. згоріли ми з тобою.

мої руки в крові
я не знаю, як так склалося
пісню чутно десь у мозку
непорозуміння виникне ось ось
з очей гарячі сльози
я не винна, кажу правду
але я знаю що повірити так важко
вбила, впершу чергу я себе
сонце зникло, з'явився лише дощ
тепер нажаль зникло все моє життя
всі мрії, надії, сподівання
тепер залишилася одна
пісні Земфіри доповнюють ці миті
але не рятують шкода мені так дуже.

ти моя і будеш ти моєю.
кохання наше буде на віки.
сваримося буває ми часами.
але назавжди в мирі ми живемо.
ти для мене як янгол з неба.
чиста, прозора, як сльоза..
невгамовна, світла і прекрасна.
добра, мила, забавна.

так добре, що ти не мій
так добре, що я не твоя
ніколи не зігріє нас сонце
не запалить вогонь
не будемо сидіти на кухні
не будемо бачити радість в очах
не будемо знати і відчувати
не буду хвилюватися, де ти пропадаєш ночами?
не знаю, і знати не бажаю.