Вірші

Ода жінці

Ода жінці

Мелодія яскравих квітів в шумі вітру
Небачене побачити, почути непочуте...
Бринить, лунає арфа неземна та світла,
Хвилюють серце пісні, душевні, незабуті.
Як сонце всесвіту, натхненна й неповторна
Шляхетна пані,
з милим, ніжним, витонченим шармом,
Для багатьох ти непідступна й ілюзорна,
Ти моря гладь безкрайня...
Та миттю завируєш штормом.
Тендітними й теплими руками держиш світ,
В тобі одній безмежної любові, як повітря,
Вразлива жінка...,
ти на землі, мов дивоцвіт
У дивних присмаках життя, барвиста, як палітра.

Валентина Гришко

Спогади

В душі моїй всі злети і падіння
Насичене спогадом життя.
То все летіло з рук – тремтіння
А там розгублена увага як в дитя.

В якийсь момент комахи мов тілу
І в серці десь сховались почуття.
І чуєш те зізнання з уст несміло
Та ринеш в спогади за пів життя.

Гортаєш подумки мов кіноплівку
Й рясні дощі, і промінь сонця у очах
І зустріч сонця вперше на світанку
Та розгляд ліній спільних на руках.

І то усе лиш тінь минулого, картинка
Веселі та сумні спогади життя
Залишить слід зустрічі на хвильку
Сюжет яскравий - наш урок у майбуття.

Поглянь в майбутнє – я і ти:
Яскраві фарби нашого життя.
І десь вдалі незвідані мости
Полонять душу майбуття.
І так бринить яскрава нота
Того блаженного чуття,
Немов виплескує аорта
Любов бурхливу в їх серця.
Взаємність звуків тих емоцій
Породжує лиш музику, й слова
І так важливо для них чути
Їх спільний хіт «ти мій, а я твоя».

А як знайоме відчуття - тремтіння тіла, кругом голова
І той метелик примітивний: лоскочить душу... І слова
Такі банальні, але теплі, що серце стукає сповна.
А погляд той, пронизує як голка зашиту рану почуття.
Ти ринеш в ньому немов хвиля, бездонне море – ожива.
А дотик! Перший дотик, тих рук, які торкалися несміло
Й шалений потяг двох сердець, в обіймах ніжних потонули.
А як знайоме відчуття – солодких мрій, колізії кохання
Лише в душі його слова, і погляд, і сліди рожевого бажання.
Пройшла лиш мить – а все життя, забутий ніжний поцілунок
І та пташина висота забрала серце, мов дарунок
І що тепер? Мовчать слова, і та любов вже як наркотик,
Та як знайоме відчуття – що лиш у подумках ти відчуваєш його дотик.

Вірш сина

Рук твоїх тепло
Лікує, лікує мене
Звичайне добро
Тобі неймовірно йде

Біль, яка в тобі є
І рани кровоточать
Рано чи пізно мине
Світанковим сонцем

Цей час пройде
І нічого не візьмеш
Спаситель зійде
Провести у вічність

Давай розкажемо
Про наші життя
І сльози покажемо
Раз`ом я і ти, ти і я

ВЕСНЯНИЙ РАНОК

* * *
Птахів дзвінкоголосий спів
Розбурхував весняні миті.
І ранок просто аж бринів
У березілевій блакиті.

І свіжість бадьорила дух,
І сонце, радістю умите,
Пробуджувало все довкруг...
Хотілось жити!

Я розумію що люблю

Коли дивлюся я на тебе,
Я розумію що люблю,
Але не можу я, пробачити собі,
Що не кажу тобі, про свої почуття,
Бо заховав я їх глибоко у душі.

І серце моє, плаче і болить,
Коли хтось інший обіймає,
Тебе, таку красиву і просту,
І серце моє, мов би не живе,
Коли не б'ється поруч із твоїм.

Кохання

Кохай мене, прошу,
Не відпускай моєї ти руки,
Безсилим буду я без тебе,
Безсилим упаду на дно,
Тому що у моєму світі,
Залишилась лиш тільки ти,
Лиш тільки ти, даруєш мені крила,
Лиш тільки із тобою я живий,
Бо тільки у твоїх обіймах,
Я відчуваю теплоту кохання.