Притуляк Ірина

Спогади

В душі моїй всі злети і падіння
Насичене спогадом життя.
То все летіло з рук – тремтіння
А там розгублена увага як в дитя.

В якийсь момент комахи мов тілу
І в серці десь сховались почуття.
І чуєш те зізнання з уст несміло
Та ринеш в спогади за пів життя.

Гортаєш подумки мов кіноплівку
Й рясні дощі, і промінь сонця у очах
І зустріч сонця вперше на світанку
Та розгляд ліній спільних на руках.

І то усе лиш тінь минулого, картинка
Веселі та сумні спогади життя
Залишить слід зустрічі на хвильку
Сюжет яскравий - наш урок у майбуття.

Поглянь в майбутнє – я і ти:
Яскраві фарби нашого життя.
І десь вдалі незвідані мости
Полонять душу майбуття.
І так бринить яскрава нота
Того блаженного чуття,
Немов виплескує аорта
Любов бурхливу в їх серця.
Взаємність звуків тих емоцій
Породжує лиш музику, й слова
І так важливо для них чути
Їх спільний хіт «ти мій, а я твоя».

А як знайоме відчуття - тремтіння тіла, кругом голова
І той метелик примітивний: лоскочить душу... І слова
Такі банальні, але теплі, що серце стукає сповна.
А погляд той, пронизує як голка зашиту рану почуття.
Ти ринеш в ньому немов хвиля, бездонне море – ожива.
А дотик! Перший дотик, тих рук, які торкалися несміло
Й шалений потяг двох сердець, в обіймах ніжних потонули.
А як знайоме відчуття – солодких мрій, колізії кохання
Лише в душі його слова, і погляд, і сліди рожевого бажання.
Пройшла лиш мить – а все життя, забутий ніжний поцілунок
І та пташина висота забрала серце, мов дарунок
І що тепер? Мовчать слова, і та любов вже як наркотик,
Та як знайоме відчуття – що лиш у подумках ти відчуваєш його дотик.