Лелекам
В тривозі жовкли - кам'яніли,
Відліт свій літо прокурличе,
Лелечий скрик - мов зойк душі,
Пора в дорогу... Ватаг кличе.
А дорога - далека,
А дорога - тернами,
І летіти лелекам,
Над степами-морями,
І летіти подалі,
Їм від рідного дому,
В серці давлячи жалі,
В тілі чуючи втому.
А як вернулись навесні,
Лелеки ранньою порою,
Ті калини у вічносні,
Хились чорно над рікою,
А дорога - далека,
А дорога - тернами,
Ми летіли лелеками,
Над страшними вогнями,
І летіти подалі,
Нам від рідного дому,
В серці давлячи жалі,
В тілі чуючи втому.
Avea Dea
Ти і я
Я пам’ятаю твій чарівний погляд
і перша щира усмішка моя.
Наш ніжний, милий, периший дотик,
і твоя фраза ,,ти і я‘‘...
Воробель Настя
Відлетіли журавлі
Біліють в небі журавлі,
Летять у простір без журби.
Тишком скачуть горобці,
Щоб не побачили коти.
І з утім, без змін надії,
Мережеве сонце ще горить.
Чергові дні вже по біліли,
І не чутно в небі журавлиний крик.
Ти знаєш? (Завершений)
Ти знаєш, а зорі також співають,
Їх чути за великими полями,
Так по-красивому далеко,
Вони заливаються піснями,
Так по-таємному тихенько,
Що це залишиться між нами.
Ти знаєш, а море теж говорить,
Це чути в глибинах й хвилях,
Так по-красивому велично,
Вони зливаються з словами,
Так по-таємному лірично,
І це залишиться між нами.
Ти знаєш, а вітри також шепочуть,
Їх чути, десь під небесами,
Так по-красивому високо,
Вони шепочуть між містами,
Так по-таємному самотньо,
Хай це залишиться між нами.
Ти знаєш, а серцю не змовчати,
Слухай днями й ночами,
Як по-красивому рівненько,
Воно веде тебе стежками,
Як по-таємному легенько,
Що це все, що є між нами.
Як завжди, дирява пам'ять, дописала вірш і забула викласти, точніше не переписала нікуди з чорновика, який, я думала, що загубила, але ревізія дала свої результати)
Ідея цього вірша прийшла ще в 2018 р. після, того як я черговий раз перечитувала книгу "Маленький принц" - Антуана де Сент Екзюпері і там була така гарна фраза -" Якщо зорі в небі сяють, отже комусь це потрібно" І так появились перші рядки "Ти знаєш, а зорі також співають...", в той момент, я ще не знала, як краще його завершити, але з часом відповідь прийшла сама, хтось з моїх друзів каже, що цей вірш, як діалог між серцем (земним) і душою (вічним). Душа говорить " Ти знаєш, а зорі співають" на що серце " Ти знаєш, а море говорить", хтось ,що це про двох закоханих, що діляться своїми почуттями, але кінець - це вже моє звернення до кожного - слухайте серце.
Мені приснилось море
Знов мені ночами сниться море.
Перевеслих хвиль стрімкий розгін,
Всеосяжні синьо-вод простори,
Вони значно більші моїх стін
Там всіх доріг впізнавані узори,
І все про те, що тут твій дім,
Та ранок свої відкриває штори,
І так тихо пропадає він.
Батьки
Батьки -таке маленьке слово,
а скільки в ньому ніжності й тепла.
Коли в дитини сльози й смуток,
вони дають нам два крила.
День за днем стаємо старші,
і появляється своє життя.
Та батьків не забуваєм,
бо вони -опора ця.
В нас появляються проблеми,
які охоплюють життя.
Але й щастя огортає,
про яке чує вся сім’я.
Пошану батькам я складаю,
за терпіння та їхню любов.
За недоспані ночі зі мною,
За найщиріше в світі тепло...
Меланхолія
Квіти, як пахнули квіти,
І завжди поруч ти, де вони.
Десь в обіймах вечірнього світла,
Де час, наче, хтось зупинив.
Ніби ніколи небуло так тепло,
Ти до болю знайома історія,
Та давно все затихло, затерпло,
А залишилась ти, меланхолія.
#меланхолія#лірика#пам'ять
Вогник
Давно погас вогник у твоєму вікні
Ти сиділа за столом і дивилася на дорогу
Промайнула щаслива пара як у тому сні
Він обіймав її ніжно біля вашого порогу
Вже вкотре вихолов закипівший чай
Продзвенів трамвай вискочивши з-за рогу
Для кожного існує особистий рай
І кожен прокладає туди свою дорогу
Рука потяглася через широкий стіл
Спалахнула зорею примхлива запальничка
Нагадало полум'я танок розігрілих тіл
З присмаком кохання яскрава полуничка
Ти посміхнулася в темінь немов це був сон
Його образ виник у твоїй уяві
Порушив він твій невидимий кордон
Доторкнулися до тіла його очі лукаві
Ти проганяла геть знахабнілі думки
І вкотре поклялася сходити до церкви
Але тіло пускало кохання ростки
Тіло тремтіло не готове померти
Ти підняла очі і випустила дим
Мрійливо посміхнувшись потушила свічку
Лише груди підіймалися під знайомий ритм
Симфонії кохання бурхливу річку