Білий біль
І розійшлись таки шляхи,
Як ти і хотів,
А знаєш?
З тих пір пройшли роки,
Та ти вперед піти не зміг.
Серед руїн, розвалин,
Серед стін безмовних,
Ти ще з того "вчора",
Шукаєш відклику в душі,
І пишеш знову й знову,
Скромне і таке німе "Привіт",
Що краще я б не знала мову,
Ніж відповідала щось тобі.
Себе питаюся "Для чого?
Давно же приспаний той світ,
І довіра моя не для нього"
Та повага до минулих днів...
Видохом примирення з собою,
Хоч з нутром на сторожі,
Я проведу цей діалог з тобою,
Хай допоможе він тобі.
Не сип на рани більше сіль,
Не живи в мені загадкою,
Ти і так уже на вік -
Білий біль із чорною ознакою.
Досвід - це колосальна сила, особливо коли він усвідомлений.
01.03.2021
Avea Dea
"Внутрішній крик"
Ти знаєш, захотілось жити,
Заради тебе, захотілось йти,
Заради тебе хочеться творити,
Заради тебе хочеться цвісти.
Ти,ніби, вчора взяв мій інстаграм,
Ще , ніби, вчора вперше подзвонив-
Сьогодні десь далеко, десь онтам,
Але в душі мій світ ти зупинив.
Уже не треба пошуків, розваг,
Уже не треба друзів та гулянок,
Уже не треба тих пустих уваг-
Сьогодні ти для мене той світанок.
Я з гордістю кажу тобі *люблю*,
Я з гордістю дивлюсь у твої очі,
Ти знаєш, дуже важко, без жалю,
Без тебе зустрічати всі ті ночі.
А час летить так швидко і раптово,
Якщо б змогла, то зупинила б враз,
Дивилась в твої очі поступово,
А хочу в них тонути повсякчас.
Ще небагато разом ми з тобою,
А у душі вертИться ураган,
Хіба може душа цвісти весною,
А серце палати ніби там вулкан?
Та я переконалася, що може,
Якщо всередині палають почуття...
"Закохалась по самі вуха?", - схоже, -
"Давай назавжди, на усе життя?"
Інна Василишин
Осінь
Птахи у вирій відлітають,
І клич їх чутно в небесах.
Немов мелодію співають
На ледь помітних голосах.
І вабить сонячне проміння,
За обрій землю зігріва.
І дай же сили та терпіння,
Збагнути ці прості дива.
Де зорі сяють у безодні
І місяць молодий - шаман
І знову ранки прохолодні,
Малює за вікном туман.
І осінь в лісі заблукала,
Вдягнулась в барви золоті.
Зозуля мабуть накувала,
Зустріти зиму в самоті.
© Віктор Білоус 2021р.
Віктор Білоус
Слухай, я хочу у тебе дещо запитати..
Слухай, я хочу у тебе дещо запитати...
Тільки тихо, щоб ніхто не міг те знати...
Скажи, коли ми навчимось людей хороших обирати?
Таких щоби знали як страшно ображати?
Людину яку не хочеться втрачати...
Послухай, коли ми жити навчимося, так щоб щастя як ріки глибокі у душу лилося?
Не знаю коли навчимося Життя цінувати...
Лиш знаю одне - за те що живем ми маєм кожен день подяку до Бога складати..
4.02.21 р
Ліза
Пори року
А знаєш чому люблю я Зиму?
Вона така тендітна і красива...
А знаєш чому люблю я Весну?
Ця пора року звикла людям надію й радість завжди нести..
А знаєш за що люблю я Літо?
Літо здатне лід в душах розтопити й теплом своїм наші серця зігріти ..
А знаєш чому люблю я Осінь?
Вона вплітає ніжно багрянець у волосся!
А ще люблю її я за нові надії..
Й за те що Осінь наші душі теплом осіннім гріє!
P. S. Кожна пора року має свою чарівність
6.02.21р.
Якщо залишусь
Якщо залишусь сам,без тебе
Нічого більш мені не треба
Кому мені тоді журитись?
Із ким негодою ділитись?
Якщо залишусь сам,без тебе
І на обличчі сльози з неба
Думки в минулому літають
І на самотність натякають
Якщо залишусь сам,без тебе
Не буде в іншій вже потреба
Бо ти-одна,моя єдина
Бо ти-одна,моя дружина
Майбутній
Не болить.
Шалена хвиля, що в ту жахливу мить,
В океані шторму серце не болить.
Не відчуває серце щирих почуттів,
Не почує, твій прекрасний спів.
Я так далеко в глибині затоки.
В глибині, що не йдуть в твої протоки.
А ти так хотіла, ще б мене зустріти,
Хоть ще раз зі мною на всю згоріти.
І так на всю, во все палати все життя,
Щоб ні на хвилину негасли почуття.
Та я не взмозі тебе полюбити,
Не хочу, я твою чарівність погубити.
І моя душа, давно вже не самотня,
І та моя кохана, на віки остаточна.
Тобі би краще, мене вже забути,
Легко, швидко без отрути.
Не мар ти місяцем в ясний день,
В тебе попереду багато ще сцен.
А моє серце до тебе не болить,
В океані шторму в цю жахливу мить.
Світив місяць
Світив місяць через сито,
Розділивши тиху ніч.
Сумне, те жовте світло,
Що лягає на весь світ.
Хто не спить, того торкнеться,
Навіє в душу ту іскру.
А та душа не знаючи спіткнеться,
Об запалену свічу.
Зрозумівши піднімається,
Що химерою запалена душа.
Тепер вона на волю рветься,
Та для її, волі вже нема.
В сум'ятті стогне, наче звір,
Що не давно втратив волю.
Хтось підкаже: - В це не вір!
Твій сон створив таку недолю.
Підірвавшись від такого,
Сухого страху вода невтамує.
А місяць світить собі, через сито,
Тай жовте світло малює.