Вірші

Золота перлина

Простір світу так вражає,
Що не має меж йому.
І де кінець ніхто не знає,
Одна надія на свою судьбу.

Безмежні простори неба,
Іноді вказують шлях..
Бери все що тобі треба,
Не марнуй нагоди час!

Ти вчишся зорі в небі рахувати,
Та дарма вихвалюєш себе.
Ти хочеш смачно куштувати,
Та лінь сильніша за тебе!

Золота перлина у повітрі
Летить, шукає і знайде.
Того кого бояться вітри,
Того хто на пролом піде!

Я за тобою сумував

Скільки пройдено шляхів і знищено перешкод
Скільки зустрічей з новими людьми
Скільки марних надій і недоспаних снів
Все життя у вирії подій
Все життя зорепад, залізничний вокзал
Спалах сонця і стук коліс
Все життя це шляхи, ми летим мов птахи
То провали то знов на біс

Я повертаюся додому
Вже закінчений мій бій
Не могло буть по другому
Життя тримається з надій
Я за тобою сумував і знов іду я на вокзал
І ось нарешті цей час настав
Я за тобою сумував

Життя як пазли столітть поділене на роки
Сонця спалах як блиск очей
То обіймає як дим зостатись тільки б живим
То огортає пеленою ночей
Життя круті віражі, кохання - моря прилив
І шелест вітру ніжний шепіт твоїх губ
Життя пісенний мотив і бурхливий порив
Колючий погляд або ніжність твоїх рук

Я повертаюся додому
Вже закінчений мій бій
Не могло буть по другому
Життя тримається з надій
Я за тобою сумував і знов іду я на вокзал
І ось нарешті цей час настав
Я за тобою сумував

Чекай мене любий

Нехай до кісток пробирає холод
А руки міцно стискають букет
Давно вже минувся прощальний бенкет
Й від згадки про нього зостався лиш голод

В голові все ще лунає твій милий і лагідний сміх
А моє серце знову волає й бажає здійснити цей гріх
Якось ти сказав самогубство це жах
Але тепер ти маниш до себе у снах

Я й досі тримаю букет у руках
В душі затаївся нечуваний страх
Вже скоро я квіти на могилу покладу
В уяві ніжно тебе пригорну

Але йти ще потрібно довго і нудно
Усюди туман й здається безлюдно
Не чутно ні співу пташок ні гулу машин
Минуло не час і не два лише кілька хвилин

Одиноко йдучи до тебе коханий
Я міркую чому ж весь світ невблаганний
Дитина не плаче,її в нас нема
Чом ти покинув мене в двадцять два

В нас були плани і мрії чудові
Майбутнє здавалось мов сон кольоровий
Тепер усе сіре перед очами
Не витруїш з мене це із роками

Закралась підозра що знову біда
На мить зникла тревога наче змила вода
Переді мною прірва постала
Паніка у серці знов наростала

І квіти до долу упали
А моє ім'я більш ніхто не згадає
Чекай мене любий я тебе здоганяю
І тільки сльози в польоті блищали

Тече вода

Тече вода життя проточна,
Всього торкнеться на шляху.
Чи лишиться чиста і прозора,
Якщо у світі все в бруду?!

Тай у світі все байдуже,
І скільки в ньому дивини..
І ворог ти мій друже -
Ти хочеш тихої війни.

А майбутнє не змінити,
Воно таємно пишеться в тиші.
Ти мусиш все робити,
Що придумали тобі..

Тече вода життя холодна,
Всього торкнулась на шляху.
Драма завжди в світі модна,
А ти ламай комедію свою!

Мені з тобою разом вже не бути,

Не знаю, чи на щастя, на біду

Але мене непросто так забути,

Й усі мої слова"люблю"!

Мій силует побачиш всюди,

Ти закохався саме в цю, одну!

І байдуже, що там говорять люди,

Але у твоїх очах я теж тону!!

Я наші літні вечори забуду,

І вже не напишу просте"привіт"

Кажу це сотий раз, більше не буду

Для мене ти є цілий Світ.!

Поглянув ти в мої холодні очі,
Пройшовши повз, нічого не сказав.
Тобою п'яна я була тієї ночі,
У спокої мене твій погляд не лишав.

Ти бачив, як під алкогольним танцювала,
Хіба можна таку як я любить?!
Навіщо тієї ночі дозволяла,
Тобі мене додому проводить.

Ми йшли кидаючись сніжками,
Казав мені, як ти без мене жив.
Ти зміг зібратися з думками,
Сказав, що розлюбити не зумів.

Я не вміла складати вірші...

Я не вміла складати вірші,
І зовсім не знала про що там писати.
Але ті рими лилися просто з душі,
Моє серце про це не хотіло мовчати.

Ти був у мене найкращим секретом,
Хіба так швидко можна змінити людину?
Вчора ніхто, а сьогодні я стала поетом,
А ти так хотів знайти ту саму, єдину.

Так знаєш, ти її уже знайшов!!
Коли дивився у прекрасні, карі очі.
Вона давно забула, що таке любов,
А ти говорив про неї їй щоночі.. Я не вміла складати вірші,
І зараз у мене не так ідеально виходить.
Та це не просто слова, а крик моєї душі.
Про кохання яке уже не проходить!!!

***

На твоїх островах - знову осінь,
Знов тумани й дощі безкраї…
Я тобою живу і досі,
Я єдину тебе кохаю!
В тебе інші тепер висоти,
Інші друзі вже й інші маршрути...
Та я знаю , кохана, достоту,
Що не зможу ніколи забути
І ті зустрічі наші колишні,
І щасливі безсоннії ночі,
Й твої губи, солодкі, як вишні,
І твої з поволокою очі…
На твоїх островах - знову осінь,
Йдуть дощі без кінця і без краю…
Я тобою живу і досі,
Я тебе лиш одну кохаю!