Пелюстками зливаються зорі
Пелюстками зливаються зорі
В страстнім танці своїм земнім
Все життя немов у неволі
Я належав лише тобі
Губи смаку твої полуниці
Де спадає струмками роса
Наближаються пристрасті лиця
І розпущена в пояс коса
Ось зустрілися в страстнім цілункі
Розігріті бажанням вуста
Кожна зустріч мов мить незабутні
Пролітають з рахунком до ста
Ти і справді є особлива
Милий янгол у падшому тілі
Назавжди ти гріховно цнотлива
Твої форми довершено спілі
Орех Владимир
Боже скажи скільки там кілометрів доріг до прокляття
Боже скажи скільки там кілометрів доріг до прокляття
Сповіді що нас ведуть в небеса, на розп'яття
Поля і небо свинцове, закати і сонце багрове
А справді так хочеться миру і трішки тепла
Брате скажи як закінчиться наша війна
В чому вже винна країна і в чому шпана
В чому завинили ми долею щоб попрощатися з волею
Ми маєм стояти і маєм горіти до тла
В чому скажи вся є суть із взаємних образ, вірус болі
Хто завинив і як смів роз'єднать в один час, наші долі
Кров витікає по крапелькі на білі від снігу скатерті
А тіло тремтить і так хоче любові й тепла
Боже скажи скільки там кілометрів доріг, до прокляття
Скільки смертей і скільки любові в листах і розп'яття
Поля і небо свинцове, закати і сонце багрове
А справді так хочеться миру і трішки тепла
Покохав не зовнішність
Він покохав не зовнішність твою
І навіть не характер, не манери
Він закохався в посмішку ясну
які мовляли лагідні слова вустами
І навіть через сотні тисяч літ
минатимуть так швидко ті години
але ту посмішку не зможе він забуть
Вона була занадто щира , як в дитини
і очі сяяли від щастя , палало полум'я в очах
Для нього випромінювала щастя
Втратити її - його найбільший страх
Масалович Софія
Завтра буде інакше
Нічого не змінити
Зроблене лишається повік
Мені так хочеться любити
І вірити, що я є чоловік
І серце відмовляється старіти
Думки зринають і летять у всесвіт
Я тут і зараз, я вже хочу жити
Вічності торкнутись і завмерти
Досить розрухи, німої гарячки
Усього, що вчило ненависті до себе
Потрібно негайно виходити з сплячки
Просити Бога про безкрайнє небо
Затопити простір почуттями
Вийти назустріч яскравому сонцю
Пробачити безповоротно і без тями
Зловити ще єдиний раз твій погляд
Холодні зими, і плейлист пісень
Розмови ні про те, про се
Тижнями блукати у спогадах лишень
Відчути щось, а заразом і все.
Більше не час відвертатись
Додолу ховати стомлені очі
Прошу тебе, досить боятись
Зорі неймовірні цієї ночі
А завтра все буде інакше
Правда, вона достоту неминуча
Усе повернеться до свого початку
Ти знову засяєш, ніжна й квітуча
Самотня Самотність
Як мені викреслити тебе із пам'яті
Як мені викреслити тебе із пам'яті
Забути твій образ, заїжджені фрази
Файли тобою наскрізь зайняті
Уникнути зайвого щоб не спричинити відрази
Думки чіпляють щось особисте
Тліє у сутінках жар сигарети
У мріях заглядаю я десь ненавмисне
Вже в ліжку з тобою, вино і конфети
Ти знову провокуєш на лірики сцени
Пухкими губами читаєш поему
Я знову записую завчені меми
Відкривши з абзацу порокості тему
Схили Парнасу
Привіт попутники, пристебніть свої ремені
Головне безпека, все як на екзамені
Рушаємо в подорож країною часу
Сьогодні в мандри до схилів Парнасу
Життя Аполлона на прочуд із музами
Не все досить гладко а з своїми конфузами
Як вів він себе в товаристві жіночім
Чи й справді він був до любові охочим
Яким був Зевс тестем для качка Аполлона
Що звабив всіх дочок, де була охорона
Яке поєднання всі богині вагітні
Не було тоді слова що дівчата фрегідні
Яка різниця між німфа і мавка
Чи тільки у назві, Венера, Одарка
Я не думав погане, це виглядіть може як спіч
Я не думав погане, це виглядіть може як спіч
І не мріяв про тебе уявивши тебе як єдину
Не пишу більш листи це мабуть досить дивній мій біч
Не пригадую образ, твої губи й фігуру осину
Знищив я фотографії давніх часів
Ти і я в них чомусь виглядали доволі щасливо
Як магніт нас сприймали, з різних ми полюсів
Посміхались стривожено, радісно, мило
То було мовби сон із порізано світлих частин
Ти була чистим полем, я стелився тобою мов річка
В полі маки цвіли ніби сотні червоних хустин
І тополя стояла мовби богом запалена свічка
Так би тало життя як весною розтоплений сніг
Образ твій я беріг, заховавши у собі до болю
Налетіли круки знявши вітром стрімким оберіг
І забрали з собою у вирій розхристану долю
Ти чужа? Нічия?
Ти чужа? Нічия?
Як південний вокзал
І про потяг кричить гучномовець
Я по крихті зерна тебе на серці збирав
І за крихту платив я червонець
Серед тисяч історій ти як локомотив
Не складала приватних ілюзій
Я хотів та не міг але все ж тебе відпустив
Без надмінних сцен і прилюдій
Ти сідала в вагон і дивилась в вікно
А я квіти тримав на пероні
Ми з тобою повінчані в небі давно
Чи один тільки я у полоні
Тихо рушив вагон, колихнулось вікно
І закрив провідник в серці дверцю
Ти зірвала стоп кран, зупинила вагон
І залишилась у моєму серці