Виняток в правописі життя
Життя дає нам безліч друзів , але не всіх до самого кінця
Одні звернуть на першій смузі , А інші разом , до кінця
А знаєш , дружба не триває вічно
Це як той виняток в правописі життя
Але не все по правилам написано
Не всі вникають в теорію буття
Але на всіх знайдеться той хто треба
хто буде розуміти всі слова
Знайдеш того кого ти можеш просто обіймати
про щось годинами мовляти забувши про погоду й полюса
Ви можете годинами сидіти і говорити ні про що
Від щастя щирого радіти переглядаючи простісіньке кіно
А знаєш друзі справжні до кінця
Це мабуть з віком все приходить
Що дружба це той самий виняток з життя
І зрозуміти це не можуть усі люди
Масалович Софія
Місто
Місто запам'ятає твої інтонації,
На якій б станції
Ти не вийшов.
Вночі,в мерехтливих танцях
Міста зі своїми вогнями,
Людина засинає..
І баче сни.
Місто уві сні-гряди,суцільні гряди
Невгамовного,неспокійного
моря,
Де море - символ життя,
А ти - найолюбленіший серед живих.
Сірим маркером
По гребенях зеленої хвилі
Проводить життя.
Місто кричит тобі: "живи,
живи, живи і ще раз живи,дорога."
Місто в тобі не живе,лише орендує кімнату,
Де по ночах
В агонії
Царапає стіни до крові,
Де по ночах кричить від болі.
Місто.
Моє бідне місто.
Живи!....
Ковальчук Наталія
Світанком
Змерзлі небеса,
У рукав ховають рани,
Весь мій біль і весь мій страх,
Що миналось, я між вами,
Давніх мрій кіно,
Чорно-біло пробігає,
П'янить мов вино,
І про тебе нагадає.
Я не знав, що можна так,
Без кохання полюбити,
Я приручений твій птах,
Хоч безкрилий, хоч беликий,
Я не знав про смерть душі,
Всіх незроджених світанків,
Лиш зашаюсь між рядків,
Твоїм спогадом, Світанко.
Стихлі у полях,
Вже вітри мене чекають,
Там в моїх краях,
Доля крила розправляє,
Я піду в світи туди,
Де ніхто мене не знає,
Може ти у снах своїх,
Ще знайдеш мене, впізнаєш.
Я не знав, що можна так,
Без кохання полюбити,
Я приручений твій птах,
Хоч безкрилий, хоч беликий,
Я не знав про смерть душі,
Всіх незроджених світанків
Лиш залишусь між своїх,
Відголоском з полустанку.
Avea Dea
Вогник
Невже я сяду знов за грати
І своє серце я закрию знов.
Надіну я байдужі лати .
Й холодна в жилах буде кров.
І за вікном буде лиш холод.
Кудрява буде заметіль,
А на душі страшенний голод
І у думках минає біль.
І стане тихо й наче мирно
Що як годинник ,що затих.
І час не йде. І вже надхнення зникло.
І вже напевно майже стихло.
І все в очах твоїх поникло...
Можливо ти подумав , що немає
Тепла що так потрібно було у тобі.
Але хто знову покохав ,той знає
Для чого вогник той потрібен у житті.
Мартинюк Дмитро
І досить, але є ще справа...
І досить,
Але є ще справа...
Ніхто так не напише,
Як подать бажаю я.
І ні...
Це не заради слави.
Та просто доля ця моя.
Писать,
Все творячи держави
І втрачену таїть в собі.
Та просто доля для професії
Себе вже повністю віддать.
І підкоритися сукцесії,
Та рід робіть не помінять.
Лиманська Світлана
Про ніжність
Шукав чутливість, пропала ніжність
Потрапляли руки десь у проміжність
Ховав думки лягаючи спати
А як прокидався навкруги медсестри і палати
Лягав із ними я поруч спати
На роздягання у карти грати
Я знову мріяв отримати ніжність
На тому рухи знайомі в проміжність
Зранку підйом, уколи, зарядка
Де ділись медсестри для мене загадка
Можливо ще мають роботу на сміжність
І знову думки про ніжність в проміжність
Прийшли врачі, медичні світила
То справді іноді нечиста сила
В'язали руки до бильця кроваті
Наказали жити в окремій палаті
Ось так і живу з перемінним успіхом
Іноді файно а іноді й поспіхом
Кружляють думки загалом про ніжність
А тіло пручається просить рухи в проміжність
Намальовані лінії наших кордонів
Намальовані лінії наших кордонів
Затамовує подих холодний у скроні
Розкладено дії на наших полицях
Стурбовані зовні, та спокійні наші лиця
Тримають за руки і навхрест долоні
Весь час ми чиїсь ми у когось в полоні
Кидаюсь із скелі і лечу мовби птиця
Я все ще живий і мені сонце сниться
Засяяло сонце і сонях у полі
Ми справді творці і є ангели долі
Ворота в життя чи ворота до раю
Ти справді живеш, чи тільки благаєш
Славетні бійці і отці атамани
Що поряд ідуть не чекаючи шани
Хай плавиться мозок у ворожих станицях
Це наша земля, і за неї нам битися
Слава во віки Творцю і синам що є нині
Солдатам живим і що лежать в домовині
Хто життя не жалів, не жаліє донині
Смерть ворогам і Слава Україні
Мости
Безмістовні мости,
Між різних людей,
Ну хто їх проклав,
Я не маю ідей.
Спалити, зірвати,
Лиш б не пройти,
Та не виходить,
Хай як не крути.
На незримих каркасах,
Лишались дроти,
І знову...
І знову зводились мости.
А P.S доля шепоче
"іди"...