Із рук твоїх отруту випить ладен,
Щоб вгамувати цей душевний біль.
Лиш не кажи, що настрою підвладен,
І що лукаво сиплю в рану сіль.
І сіль потрібна. Як без неї жити,
Коли все прісне, сіре і безлике?
Ти посміхнись, -- це горе невелике, --
І знов навчись в собі себе любити.
Владислав Красса
***
Таких, як Ти на світі є багато.
Я не кажу, що й я такий один…
Ти любиш маму, поважаєш тата,
У Тебе підростає красень-син…
Ти кращого в житті у цьому варта…
Зозуля монотонно щось кує…
І лащиться до тебе кицька Марта,
Коли до неї кіт не пристає…
Чи бранка Ти ? Чи може я став бранцем ?!
Набридло все : і пустощі, й слова…
І ненависні зустрічі з коханцем,
В якого лиш в бензині голова…
Ти мала б народитись Скорпіоном
І жалити таких, як я услід…
Таких, як Ти на світі є мільйони –
Тож клином не зійшовсь на Тобі світ…
Та все ж Ти мила… мила і вродлива…
І я Тебе благаю… Ні !!! Молю…
Щоб Ти усе життя була щаслива…
Хоча й такою я Тебе люблю…
Липень 2012 р.
Він так любив ,
Оту красуню Олю,
Як люблять квіти наспіви джміля,
Як вітер в чистім полі любить волю.
Як стигла нива слово косаря,
Він так любив й вона його кохала!
І мріяли а ,що в майбутнім жде!
Ох! Олю Олю та хібаж ти знала ,
Що доля в різні боки розведе.
***
Якби не Ти-мене б не було зовсім,
Якби не я, то й Ти була б не та…
Золотокосою не стала б наша осінь
І я б не цілував Твої вуста…
Якби не Ти-не було б сенсу жити,
Не розривали б серце почуття…
І я б не зміг так ніжно полюбити
Тебе… таку прекрасну, як Життя….
***
Він Тебе любить, а Ти його – ні…
Просто Ти звикла до нього…
Серце не може палати в вогні
Й не відчувати нічого…
Серце не може мовчати, - воно, -
Тисне у грудях і рветься.
І, як солодке іскристе вино
Хмелем чуттєвим береться….
Серцю тривожно у передчутті –
Хто ж його може спинити ?!
Інколи хочеться просто в житті -
Щиро і ніжно любити…
Серце не може палати в вогні
Й не відчувати нічого…
Не ображайся… здається мені -
Просто Ти звикла до нього…
***
Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.
У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
З любов’ю ми молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.
Де завжди тиха радість і святиня…
Де – вічне все – і навіть тлінний прах…
Ти будеш бездоганна господиня,
А я – забутий немічний монах…
Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь, в омріяне Тобою,
Прекрасне небо – чисте й голубе…
Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…..
Липень 2012 р.
Вірш – загадка.
Вона була вродлива і зухвала
Дівоча гордість пасувала їй….
Всіх хлопчаків у класі закохала
У сірі очі серед гарних вій…..
Вона була красива і тендітна,
Струнка, неначе закарпатська лань…
А ще сором’язлива і привітна….
Із серцем, вкритим золотом бажань.
Воно було чарівне й дуже миле
Це непокірне радісне дівча….
Медове, наче яблуко достигле
Й солодко-терпке, наче алича…
А ще вона у почуттях блукала,
В її очах я вгледів щастя мить…
Вона мені у серце так запала,
Що й до сьогодні в ньому щось щемить….
Дай мені мить палкого бажання,
Канонаду безсонних ночей…
П’янкуватого погляду зрання
І гіпнозу блакитних очей…
Залиши у віках сьогодення:
Ощаслив… зацілуй… заласкай…
Дай мені неземного натхнення
І створи мені ніжністю рай…
Я любитиму мабуть до тризни
Твою ласку і твою красу…
І Твою неземную харизму
Через терни життя пронесу…
Буду плакати, буду сміятись;
Небо бачитиму голубе…
Почуттями не буду кидатись
І чекатиму вічність Тебе…
І,-щоб ніч ця була не остання,
І,-щоб вічним був спалах очей…
Подаруй мить палкого кохання
В канонаді безсонних ночей…
Липень 2012