Вірші

Я цілу вічність буду пам’ятати
Той сірий клаптик неба у очах…
Шкода,що я не зміг Любов’ю стати,-
Лиш залишився спогадом у снах….

Шкода,що ми розлучені вітрами
І довгими дорогами без меж…
Сумними та безсонними ночами….
Зірницями малинових пожеж…

Не зміг я перепони подолати,
І залишився спогадом у снах….
Любити цілу вічність і ... чекати...
Й - сльозами бути на твоїх щоках…

ГІДНІСТЬ - ДО ЛИЦЯ!
Росла билинка посеред шляху,
Мала й привітна,
Вдивлялась в небо, де вільна птаха
Боролась з вітром,
Стеблом тулилась до землі
В дощі та гради,
Але й мурахам в спеку тінь
Давала радо.

Вона маленька, ну то й що?
Все ж прагне лету!
Ось подорожній сумно йшов,
Він був поетом,
Поглянув з подивом, як ця
До неба пнеться,
Подумав: "Гідність - до лиця
Усім, здається...".

Немов й не трапилось ніщо,
Та слід лишила
На серці тих, хто повз ішов,
Схиливши крила.
Яка мораль? Самі знаходьте
Поміж рядками,
Якщо навчатись є охота -
Навчить і камінь!

Якщо плекати свою бездарність
І не учитись -
То ризик є прожити марно...
З нас кожен Вчитель.
Та в цьому світі ще Учнем варто
Водночас бути,
Аби набратись для духу гарту
Й сягнути Суті!

КАРМА ОСЕНІ
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням,
Карма осені бездонна проростає в зорепад.
Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях
Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад.

Карма осені наситить за піснями спраглу душу,
Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних,
І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих,
І стежками одкровення з нами вирушить у сни.

Карма осені крізь вени протікає всюдисуще
Духом Всесвіту інерцій, дух наш зваблюючи вдаль.
Відімкни у серце дверці - хай проникне осінь в душу
І загоїть стигми серця, хай розвіє всю печаль!

ЗЛІТАЙМО У НЕБО !
Ввійди в мою душу! Вона ж бо – мов дерева тінь,
В якій Ти у спеку знаходиш жадану розраду.
Забудьмо печалі, слід зрад залишився позаду,
Давай милуватися разом ясним зорепадом,
Купатися в росах, вдихаючи дикий полин.

Злітаймо у небо! Не нарізно – спробуймо вдвох,
Тримаючись тільки за руки чи крила незримі.
Я – вітер у полі, я – воля Твоя незборима,
Я – музика сфер, що Ти виплеснеш завтра у риму,
Я - сон просто неба, що тихо нашіптує Бог.

Зцілю Твоє серце пречисто-цілющим дощем,
Що рани минулих утрат і печалей всіх змиє.
На наших стежках вже зневір не клубочаться змії,
Не Ти і не Я, бо віднині у Всесвіті МИ є -
Готові до злетів, нових перероджень й прощень...

Я вірю - є МИ! Бо у ВЧОРА – зачинені вікна,
Вітрища сум'ять у які не навіють жалів.
Тягар від розлук, що минули, давно перетлів,
І я - мов землиця в одвічному прагненні злив -
Чекаю на весну…
Душа воскресати вже звикла!

Ти надзвичайно мила і вродлива,
Прекрасна, наче мої почуття
Замріяно, усміхнено, грайливо
І ніжно Ти ввійшла в моє життя…

Як я раніше міг без Тебе жити ?!
Нарізно нести по життю хрести ?!
Заради того, щоби не згубити,
І - щоб любов у серці зберегти…

На перехрестях Долі є стежина,
Яку не замело вітрами літ…
Вона, як пісня в небі журавлина,
І - як п’янкий весняний первоцвіт…

Як - сіроока, наче ти - криниця,
З якої воду пив я навесні….
Мені той присмак і понині сниться
В солодкому спокусливому сні…

Ти дуже ніжна... мила і вродлива,
Прекрасна, наче мої почуття…
Замріяно, усміхнено, грайливо
Ти увійшла в моє земне життя…

Почала душу пестити іржа,
Крізь сон співати « Пам’яті Каррузо »…
Я не напишу жодного вірша,
Бо іншому вночі віддалась Муза…

І хоч приємне й гарне це життя…
Й твоя душа, як і моя вразлива,-
Йому віддай шалені почуття:
Його Ти любиш – з ним і будь щаслива…

Буяє літо… та не в цьому суть…
Стоять сурові осокори й клени.
Ти ним кохана і жадана будь,
Ласкава будь і люба … лиш - без мене…

Почала душу пестити іржа
Крізь сон співати « Пам’яті Каррузо »…
Пишу тобі останнього вірша,
Моя шляхетна і прекрасна Музо...

***ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ***

"Привіт", "прощай" - два недоречні слова,
Як наша зустріч в натовпі людей...
Коротка мить, двох поглядів розмова...
І серце ледь не вискочить з грудей.

Любове моя, перша і остання,
Душі моєї вічний ти неспокій!..
Тремтячі губи стримують ридання...
Тамую біль, що серце рве навпопіл...

За поспіхом своїм ховаю відчай...
Скоріш втекти. Не бачити. Забуть.
Любов твоя належить іншій. Прощай.
Ми не побачимось... мабуть...

Пішла. Побігла. Та спинилась -
Озирнутись хотіла востаннє...
Але стояла і довго дивилась,
Ковтаючи сльози прощання...

DELETE
Навіщо було злітати,
Щоб в небі скинути крила?
Навіщо мрії ховати
В байдужості кам"яні брили?
Для чого закопувать в землю
Все те, що хотілось збагнути?
І все, що було зорею
Безжально ти хочеш забути?

П--в:
Жми Delete (делейт) - зітри все лишнє.
Delete - теперішнє й колишнє.
Несправжні почуття, фальшиві ноти,
Страхів своїх - Delete тягучі соти.

Не бійся казати, що хочеш.
Випусти серце на волю!
Помічай все те, що бачиш!
Стань нарешті самим собою!
Порви тенета зневіри.
Почни не слухать, а чути.
Повір собі! Ти зумієш -
Жити, а не просто бути!

П--в:
Жми Delete (делейт) - зітри все лишнє.
Delete - теперішнє й колишнє.
Несправжні почуття, фальшиві ноти,
Страхів своїх - Delete тягучі соти.