Вірші

Скажи мені навіщо щебетала
Так гарно, що і досі чую спів ?..
Навіщо ти думками прилітала
До мене із надуманих світів ?..

Ти лиш з’являлась у безумних мріях
І маревом була у ніжних снах…
Не задихалась у моїх обіймах,
Не засинала на моїх грудях…

Прокинувшись, не пестила в обіймах,
З солодким поцілунком на вустах;
А лиш з’являлась у тендітних мріях -
У видуманих зоряних світах…

Так пристрасно і палко цілувала,
А я неначе жовтий лист тремтів…
Скажи мені - навіщо завітала
До мене ти з омріяних світів ?!?

Віддай себе, віддай назавжди –
Залиш мені хоч душу…
Я знаю все, я знаю –
Віддати себе мусиш!
Я знаю, що вже пізно,
Я знаю, що не рано,
Здавалось такі різні,
Та серце так поранив…
Побачив лиш на мить,
Та вже й вона горить…
Зітліє все у вічності,
Порине в пустоту…
З кимось разом ми –
Ідемо в самоту…
Зустрінемось в житті?
Можливо, пощастить…

Така вже гарна осінь на дворі…
Вальсує по деревах жовте листя.
Стоять дуби,мов ті богатирі,
І коси на березах розплелися…

Яке прекрасне сонце восени…
Сумує вітер і летять лелеки;
Стоять могутні клени й ясени
І сріблом покриваються смереки…

Задумливо курличуть журавлі…
Летять кудись у свою теплу осінь;
Несуть журливу пісню на крилі,
Вдивляючись в небес блакитну просинь...

Яка чудова осінь надворі…
Який багряно-жовтий килим з листя…
І лише ми – два голуби вгорі -
У піднебесній вічності злилися…

Мрія

В далеких небувалих берегах
там де сонце спекою палає
кожний день мов місячна зоря,
чудовий край - незбагненних бажань.


Тепло душевне, очі блискавичні
радіє серце майбуття,
один лиш погляд, одне лиш слово
замінуть разом колосок життя.


Прекрасне, чисте небо солов'їне
таке незвичне до сих пір,
загадкове мариво пухнасте,
казкова казка моїх найкращих мрій.

Із вуст твоїх я п’ю зелений чай,
Вдихаю аромат цілющих трав…
Ти поцілунком кажеш: «Прощавай»,
А серцем просиш, щоб не відпускав…

Та я піду у чорну хижу ніч,
Пірну у неї з головою я …
Там не зустріну твоїх протиріч
Й твоєї гостроти, Печаль Моя.

Не розірветься кавалькада дум,
Бо біль душі вже не відчуєш Ти…
І не розтане в поцілунках сум -
Його запестить смуток самоти…

І вічність обійме гірлянду літ,
Благатиме покою у Творця…
Й неначе яблуневий первоцвіт
Заполонить образою серця….

Усьому є початок і кінець…
Зів’янеш ти в сліпій своїй красі…
Розтоптано й спаплюжено вінець
У степовій запиленій росі…

І моїх скронь сріблясту сивину
Вже не покриє поцілунок твій
Ти так і не відчула глибину,-
Її замів осінній суховій…

З солодких вуст я пив зелений чай,
Вдихав цілющий аромат із трав…
Ти шепотіла: «Милий, прощавай …»
Холодний місяць зорі цілував…

Коли настануть тихі вечори
І стануть невблаганними обійми…
Йому нічого ти не говори,
А повертайся у далекі мрії….

Коли шатром покриє землю ніч
І ніжності та ласкам меж не буде…
Ти лиш вірша не згадуй з Sunny Beach*,
Щоб не було людського пересуду…

Коли під ранок сонечко зійде
І пеститиме лагідним промінням…
Ти не кажи йому, що все пройде,-
Бо я здригнусь-скорбітиме сумління…

Я знаю: він за все тебе простить;
Накриє сон блаженством ніжна хвиля…
І лише я вдивлятимусь в блакить
Й сміятимусь від болю і … безсилля…

Sunny Beach*-Санни Бич–Солнечный Берег.

***
Чому мені подобаєшся Ти ?
Корали вуст… і очі – світло-сірі…
В них бачу я бурштинові світи
І щирість віри у людській зневірі….

Веди мене у місячні сади,
Замолюючи сум гріхопадіння…
А краще - лихоліття відведи,
Моя Жага, Печаль передосіння…

А ще - любов'ю щем залоскочи…..
Моя ти Доле… Пісня лебедина…
Й вустами ніжними прошепочи -
Чому у нас для Щастя лиш година ?

Чому такий несправедливий світ ?!
Чому так швидко вранці сонце сходить ?!
Чому так ніжно в’яне первоцвіт ?!
І смуток за минулим не проходить?!…

Втомилась чорна ніч від зорепаду,
Від кришталевих в небі діадем...
Хтось трепетно запалює лампаду,
Вдихає терпкий запах хризантем…

П’янить повітря запах матіоли,
Співають коноплянки* де-не-де…
Проснулась ти і знаєш, що ніколи
Він до будинку твого не прийде…

Ти й досі відчуваєш щем розлуки,
Хоча – із ним вас вічність розділя…
Він так любив твої ласкаві руки
І … акапеллу твого « Скрипаля… »

Як жити в світі? Що робити далі?
Де знайде Долю втомлена Краса ???
Щось жайвори виспівують зухвалі
Й росою плачуть сиві небеса…

Журливий сум кричить, що він ніколи
В домівку з піднебесся не прийде…
П’янить нещадно запах матіоли
І вітер листя розкида руде…

Коноплянка* - співочий птах родини в'юркових