Не б'ється серце,і не бачать очі
Чи наяву це, чи,МОЖЛИВО, СПЛЮ
Зійду осяйно зіркою,як схочу,
І сяйвом кров'яних небес заллю.
Все те,що знизу в жовтих ліхтарях барвиться
Священна тиша, бо вона нічна
Розбила все,що ще могло розбиться,
Тепер панує у серцях весна...
Якими стали ніжними світанки,
Якою неповторною весна…
Спішать кудись поважні парижанки,
Десь ти сидиш за кавою сумна…
Париж щось заклопотано шепоче,
І гіпнотично кличе в нікуди…
А я згадав твої прекрасні очі,
Які заполонили назавжди…
Я пригадав твої уста медові,
Твій сум, яким мене ти обпекла…
У тобі так багато ще любові…
І ніжності, і ласки, і тепла…
Ти стала ще гарнішою з роками;
Красивою, як ранішній Париж…
Ти мчиш у срібну просинь з ластівками,
Через кордони в сни мої летиш…
Я зустріч нашу чимскоріш наближу
І привезу омріяну весну…
Коли вернусь з далекого Парижу
У нашу Казку - з чарівного сну…
27.03. - 11.04.2013 Хмельницький - Берлін - Париж
Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання
І любов’ю тебе напоїв…
Я чекав на цю зустріч роками,
В безнадії надію плекав…
Та не тими блукав я стежками,
І не тих до грудей притискав…
Казка-ніч розчинилась в бажанні,
Загорнулась в ранкову імлу...
Я з тобою був наче в останнє;
Віддавався з любов'ю теплу…
Я росою сріблястою вмився,
Загорнувся в серпанковий дим…
Та на ціле життя запізнився
Ще відтоді, як був молодим….
Ніч п’янкою була аж до рання…
На світанку почув cолов’їв…
Я напився земного кохання,
І любов’ю тебе напоїв…
Так швидко пролетіли дні
Холодного початку літа…
Такі похмурі та нудні,
Неначе на Буковині
Заплакала сумна трембіта…
Ти знову не приходиш в сни:
А ні вночі, а ні під ранок…
Чому так сталось ? Поясни…
І поверни з далечини
Наш незавершений світанок…
Нажаль, ти більше не прийдеш…
Не увійдеш в мій сум ніколи;
Загублене не повернеш
І до грудей не припадеш-
Зів'яли наші матіоли…
Так швидко пролетіли дні
Холодного початку літа…
Такі похмурі та нудні,
Та десь у сивій далині
Таки заплакала трембіта…
Ой піду я в поле та й тихо заплачу
Про свою недолю, про свою невдачу
Як хотіла бути вільна та щаслива
Та неначе пташка
В клітці опинилась
Скільки я не билась і не виривалась
Там де я була, там я і зосталась.
Ой піду я в поле, там де вітер віє
Хай він мою тугу і печаль розвіє
Щоб ніхто не бачив і не пожалів
Мож серце дарма ще раз не кроів
1997
Моє серце дарма ще раз не кроів
Я пам\'ятаю було літо
Цвіли ромашки на лугу
Ти ніс мені в дарунок квіти
Звичайні квіти польові
Були ромашки там і маки
Й волошки синьо-голубі
Та не наважилась іх взяти
Розкидала сміючись по траві
Минуло літо, уже осінь
І за вікном ідуть дощі
А в пам\'яті чомусь і досі
Волошки синьо-голубі.
1995
Гірка любов. Болючі рани
покинув б світ цей залюбки,
пусті сторінки. Що між нами?
Думок нема...лише крапки
З тобою я залишусь вічність...
Любов,- все ж далася в знаки
нема тебе. Пусті сторінки.
Думок нема...лише крапки..
Я-сокіл в небі
Я маю крила
Я маю душу
Маю й багато страждань
Злечу до неба,
Запалю очі
Розправлю крила
І полечу далеко в темну даль.
Не ті вже крила
Не ті вже очі
Усе вже втратив
Більше й не хочу.
Не маю матері
Нема і батька,
Штормовий вітер
навчив мене літати,
Я був один
Я був самотній у товпі
Нестерпний біль
Безжальний крик душі
А може й правда?
Злетіти й просто впасти?
Віддатися повністю землі
Лиш за секунду
Усе зруйнувати
Навіщо ж я увесь цей біль терпів?
Ні, так не зроблю
Так роблять тільки слабаки
Я маю крила
Я можу літати
Я - сокіл
Я - птах весни!