Вірші

Усе я б віддала тобі одному.
усе гірке забула, як той сон,
не хочу я належати нікому,
не хочу нести груз в мільйони тон.

Я хочу бути вільна і щаслива.
Я хочц марити красою доброти,
я хочу розмахнути свої крила,
летіти хочу я, а не іти.

"Я тебе не віддам нікому",
Шепотів ти вустами тремтячи.
"Я віддамся тобі одному",
Лунало в думках наче.

"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч кохання буде з тобою,
"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч любов моя за спиною.

"Я тебе на віддам ніколи",
Говорив так солодко знову.
"Я тебе не віддам ніколи",
Наче ти співав колискову.



"Я тебе не віддам нікому",
Цілував і дивився в очі,
"Я тебе не віддам нікому",
Я буду поруч щоночі...

Пройшли віки, та досі всіх бентежать
Жінки чарівні матушки-Русі.
Вони невтомно сяють мов зірки
В безмежному круговороті часу.

У вирії зірок, перлина незрівнянна -
Освічена та мудра - королева Анна .
Бог щедро дарував їй долю славну,
Яскраво вік минув князівни Ярославни.

У славнім Київ-граді народилась Аня.
Іриной звали матір , батька – Ярослав,
Він мудрим був, тож гарне виховання
Й освіту донці бездоганну дав.

Цій златовласій Київській красуні
Скорився трон Французький без вагань.
Великі справи Анни доброчинні
Сам папа Римський шанобливо відзначав.

Регіна- Анна гострий розум мала
Та королівством вправно керувала.
Їй хист дано було латинь та грецьку знати,
Читала Анна вдосталь, вміла лікувати.

Святе Євангеліє мудро дарувала ,
Його в подальшому як «Реймське» називали,
На вірність Франції на ньому присягали
Наступні королі Французької держави.

Ошатні храми будувала Ярославна.
Доньку та трьох синів зростила бездоганно.
Історики про королів французьких відзначають,
Що, після Анни, всі вони слов’ян коріння мають.

БАТЬКІВЩИНА

Все, що з дитинства серцю мило
Звемо ми ніжно – Батьківщина.

Домівку, поле і садок,
Ліс, річку, під дубком грибок.

Свічки каштанів, синє море,
Рівчак за рогом, стежку в горах.

Духмяний запах пирогів,
Що мама їх пекла тобі.

Шпаківню й гойдалку у хати,
Що майстрували разом з татом.

Схід сонця, співи солов’їні,
Та небеса безмежно-сині.

Здається казка без зупину…
Та без турботи краса гине.

Не дозволяй все зруйнувати -
Почни про Батьківщину дбати.

Це легко - просто не сміти,
Джерельце в лісі збережи.

Не кривдь тварин, сади саджай,
Духовно світ оздоровляй.

А далі більше - ти ж ростеш,
Ось ти вже море бережеш.

Зміг лісу вируб зупинити,
Або повітря не бруднити.

Дірки у космосі латаєш,
Чи про птахів та риб ти дбаєш.

На полюсі зберіг ти сніг,
А у сім’ї – дитячий сміх…

Бажаєш щастя собі мати?
Почни про Батьківщину дбати!!!

дотик віри...вона стояла ніжна й невагома,
а він її любив вже не одну годину...
і хвилею самотності пробуджує нестримність ,
лілеючи в жадобі подих моря...
плекаючи тремтливу невагомість...

Любов
Любов- це надзвичайне відчуття,
Яке дарує у житті наснаги.
Воно не потребує каяття,
А потребує ласки та уваги.
Краса неголовне в коханні,
Душа окраса всіх часів,
Любов покається в зітханні,
Якщо кохать по-справжньому схотів.
Під час душевних поривань,
Людина здатна на неможливе,
Вона не боїться страждань,
Коли її життя щасливе!

Померло сонце у моїй душі,
А небо в серці хмарами закрило.
І не почують - як ти не кричи.
В моєм житті, кажись, навік стемніло.
Я бачу очі, що не розуміють.
Я не сама, але така самотня.
Через вікно осінній вітер віє.
Мені то холодно, то так спекотно.
Я пам\'ятаю все: і ніби щойно
Луна світила нашій насолоді.
В мені печаль, мені нестерпно больно!
Кохання у наш час, нажаль, не в моді.
Я пам\'ятаю: в той чудовий вечір
Твій погляд, повний пристрасті, бажання,
Як свої руки клав мені на плечі,
Але, нажаль, то не було коханням.
Моя душа злетіла до луни,
Мені здалося - не існує світу.
Твій холод підказав, що все це сни,
Але я дуже вдячна цьому літу.
Я вдячна тобі - змусив знов кохати
Як пташку, що співає навесні.
Але нам цього щастя не придбати,
Бо я тебе кохаю, а ти - ні.
Усе можливо, тож хай пройде час.
Коли настане день - він дасть нам знати.
Хтозна - а раптом поєднають нас?
Я вірю долі - їй і обирати.

Вірш про Весну

Весною пташка прилетіла
Торкнулась крайчиком крила
Тепліше сонечко загріло -
Земля Воскресла - Ожила
Усе засіяла Квітками
Бруньки - наповлила Життям
Зеленим килимом прибрала
І дала Волю почуттям
Все забриніло - засміялось
Захлюпотіло - поплило
Неначе в чари - шати вбралось
Промінням - радість і тепло .