Вірші

Гімн для народу України.

Вставай Народе, годі спати, 
поглянь, що сталось навкруги, 
колишні наші партократи, 
все розвалили, розтягли.

Вони ж, як ті хамелеони, 
міняють політ кольори, 
створили масу різних партій, 
в "Масонську ложу" увійшли.

І все народ твоє багатство 
під керівництвом Кравчука 
перевели у свою власність, 
а тобі дали фігу-ля.

Собі "хатинки" прикупили, 
десь на заморських островах, 
а на тебе ярмо наділи, 
яке ти тягнеш вже в "лаптях".

Та й лапті ті вельми заморські, 
бо свої ні з чого робить, 
заводи й ферми розвалили 
і землі нічим обробить.

Прем'єрів як носки міняють
за те, що роблять все не так
але з "олімпу" не скидають,
в "Масонській ложі" як не як.

"Нові масони" нам майбутнє 
краще минулого рядять, 
бюджетні кошти відмивають, 
резерв для виборів мостять.

А як відверто і нахабно, 
вони нас дурять кожен раз, 
що новий уряд буде краще 
і наведе в державі лад.

Та ці обіцянки, даремні 
і віри їм не може буть, 
наш Уряд робить лиш на себе 
і в цьому є його вся суть.

"Слуги народу" в радній залі 
волають аж чуби тріщать, 
меншість про тебе ніби дбає, 
а "більшість" Уряду підстать.

Наш президент "гарант свободи", 
немов би з інопланетян 
явивсь на Землю України 
і вершить суд як хоче сам.

Кого "до страти засудити" 
через відтяття голови, 
кого за межі України 
вислать щоб не було біди.

А біди всі він бачить в тому, 
що опозиція росте 
і щоб не сталось як в Тбілісі, 
Верховну Раду стереже.

Створивши "більшість всенародних' 
окупував сесійний зал 
і творить "чудо українське", 
якого світ ще і не знав.

Усе народне для народу 
він обіцяв нам зберегти, 
а як робив він все можливе 
щоби бюджет той "розтягти".

Ідею про політ реформу
він вкрав не за для краще жить, 
а для того щоб в раз черговий, 
тебе Народе обдурить.

Ото ж Народе, ніж бо спати, 
пора вже розумом своїм, 
державу дійсно будувати, 
прогнавши геть цих владарів.

Бо вже й на землю замахнулись, 
останнє, що ще в тебе є, 
ці владарі лише чекають, 
коли на землю торг піде.

Прозрій народе, встань стіною
на захист рідної землі,
а то й не стямишся як станеш,
туземцем в рідній стороні. 30 листопада 2003 р.

Сидітиму в пастельному вагоні
Із чаю чашкою. Тепло в душі тій.
Даровані квіти. Пелюстки червоні.
Загублені квіти. Про втрачене літо…

Потрібен час. Щоб звикнути. Забути.
(Ти обіймай мене міцніше…)
Минула осінь. Сніг. Вже скоро лютий.
А я і далі пишу про кохання вірші…

І в апогеї розпачу в пустій кімнаті
Втрачаю голос. Прошу,не мовчи.
Бездушно у душі кружляє сніг лапатий,
Байдуже вже як рік лежать твої ключі…

Дурманно ковтати запах,що зводить з розуму.
І раптом зрозуміти, яке це божевілля.
Увійде шаленим теплом,чи диким морозом
Аромат дівочої шкіри.
Лишиться на пподушці зранку,
Просякне кімнату
Аура запаху дівочого аромату.
Вона була тут ще вчора.
Роздягалась, лягала спати
Але й не думала,
Як же зводить з розуму
Її дівочий запах-солодка вата.
Сплетіння мускусу, орхідей
Чи може ніччю стомлених білих лілей.
Її шкіра парує невидимим цвітом.
Я збирав би його,
Щоб тримати в таємній кишені жакету.
Щоб будь-де відчувати тебе.
Як зайду у кав'ярню, чи метрополітен.
Не згубити б,
Не забути б на сидінні в трамваї,
Не лишити його у поспіху вдома.
Цей аромат,мабуть, не втрачають.
Аромат, що зводить з розуму знову.
Як би мене запитали
Які квіти я люблю найбільше
Без вагань, просто сказав би
Її квітку плекав би вічно.
Квітку, що зводить з розуму ароматами,
Запаху дівочої шкіри-солодка вата.

А пам’ятаєш?
як ми мріяли про море,
І цілували вітер прямо в очі?
«З тобою?...навіть в горе…»
Ти пам’ятаєш ті безсонні ночі…?
І парасольку,порвану грозою,
І чисте небо,мов із ванни.
Як спогади текли сльозою—
Оті банальності біля вокзалу…?
Ти не забув…я вірю…мушу!.
Напишу. Може навіть не згадаєш…
Та знову рветься в душу
оте прокляте—
пам’ятаєш ?...

Мовчать уста, коли душа говорить,
Коли зсередини б’ють промені тепла.
Коли любов, яка у серці бродить,
Мене неначе чашу наповня.

І я щаслива… вперше у житті!
Я вдячна долі, що звела з тобою.
За все що ти зробив…я дякую тобі!
Твоя любов - не причиняє болю.

За твою силу - ніжність віддаю,
А за любов-моя тобі покора.
За все добро - сторицею верну
Моя любов, мій захист і опора.

Дитяча присяга

Ми є діти українські,
Хлопці,і дівчата,
рідний край наш-Україна
красна і багата.
Рідне небо,сонце ясне,
місяць,зорі срібні.
Рідний нарід-українці.
всі до нас подібні.
Рідний прапор
злото-синій,
як сонце на небі.
Ми за нього все що маєм
віддамо в потребі.
Рідна віра-свято трійце.
І Пречиста Мати.
Рідна мово-нею вчились
Бога прославляти.
Присягаєм:край наш рідний
над усе любити.
рідний нарід шанувати
І для ньго жити.
Присягаєм:рідну віру
завжди визнавати
по-вкраїнськи говорити
молитись,співати
Нас ніколи ворог клятий
зламати не зможе!
І присяги дотримати
допоможи нам,Боже

Живи мово колискова
І ласкава,і медова!
А щоб ти жила завжди
Треба нам пісні співати
Про віночок і наш край.
А щоб діткам краще спалось-
Колискову заспівай.
Колискова України-
Це найбільше в світі диво!
Диво про лісок,діброву,
Диво про вовчка малого,
Про лисичку,про ялинку
І маленькую стежинку
По якій ішла дівчинка.
Та дівчинка-українка,
Йшла до озера вона,
Щоб пустить свого вінка.
А вінок той непростий,
З різних квітів сплетений.
А дівчинонька мала
Йшла до озера сама.
Там її уже чекають
І давно вже виглядають.
Як прийшла-усі зраділи,
І вінки свої пустили.

Усі багато друзів мають,
Але найкращий в них один.
Він завжди все про друга знає
І не покине у біді.
Він завжди скаже тепле слово,
Це буде правда, не брехня.
А ти все ж маєш вірить другу,
Бо він - це теж твоя рідня.