Вірші

Який чарівний вранці небокрай…

Який чарівний вранці небокрай…
Та на душі немає сонця, смеркло…
Я замість того, щоб створити рай,
Вимощував тобі дорогу в пекло…

Награвшись почуттями досхочу,
Не виривався із палких обіймів…
Хоча й донині пристрасно тремчу,
Пригадуючи ніжні буревії…

І все ж благаю: ти мене прости
За те, що обманув твої надії…
Навіки роз’єднав сердець мости
І розтоптав вінець палкої мрії…

За серця біль, за крик душі пробач;
За довгий шлях – від почуттів до зради…
За твій щасливий сміх і ніжний плач,
За те, що розтривожив зорепади…

Прости мене за все… і прощавай…
Лиш знай: любив бездумно і запекло…
Та замість того, щоб створити рай,
Вимощував обом дорогу в пекло…

Я б так хотів, щоби моя країна
Квітучою й щасливою була…
Щоб в Ній лунала пісня солов’їна
І, щоб Вона буяла і цвіла.

Щоб беззаконня в Ній не процвітало
Й свавілля щоб не керувало тут…
Щоб по життю в нас Щастя розквітало
Й добробут на віки проклав маршрут…

Я б так хотів, щоб нами керували
Кмітливі, мудрі сиві старики…
Щоб гетьманами у віках не стали
Бездарні й недолугі мудаки…

Щоб покидьки не рвалися до влади
І, щоб не крали з нашого стола…
Щоб не було брехні, паскудства, зради…
І, щоби віра в нації була…

Щоб судді не "іудами" ставали,
А чесними і мудрими були...
Щоб люди жили, а не виживали,
Працюючи за безцінь, як воли...

Не хочу, щоб країну обкрадали
Нікчемні депатути-віслюки...
Й щоб нас по буцегарнях не саджали
Підстаркуваті хитрі лайд...ки…

А хочу я, щоби моя країна
Квітучою й щасливою була…
Щоб в Ній лунала пісня солов’їна
І щоб Вона буяла і цвіла.


Лайд…к* - (Бездельник, лентяй, лодырь, негодный человек)

Навряд життя колись та й поверне
Ті розмаїті щастя візерунки…
Де хвилі моря пестили мене,
Немов твої ласкаві поцілунки…

Я ніс тебе в чуттєвий океан...
Сором'язливу юну ніжну бранку…
Ласкаво обіймав тендітний стан,
Прекрасний, наче море спозаранку.

Безумна ніч... Крутилась голова
Від безсоромних ніжних поцілунків…
А ти руками вічність обвила
Й вустами малювала візерунки…

Навряд життя нам знову поверне
Ті ніжні сни в ранковому тумані…
Де хвилі ніжно пестили мене
І цілували, наче ти… в останнє…

Подаруй мені місячну темну...

Подаруй мені місячну темну
Вересневу замріяну ніч…
Спантеличену й ніжно-буремну,
У якій ми лиш вдвох - віч-на-віч…

Подаруй мені втомлену ніжність,
Блиск безумно-красивих очей…
І грудей білосніжну чарівність
З оксамитом тендітних плечей…

Подаруй мені втомлений ранок
І рожево-блакитну зорю…
Я люблю цей молочний серпанок
Й нерозбещену душу твою…

Забудь печаль

...Забудь печаль, що не несу кефіру,
І не телефоную знов і знов.
Не вірю я в жіночу правду щиру
І самовіддано палаючу любов.

Запізно вже розводити дебати --
Не спопелить твойого серця жар.
Про це не можна й віршем розказати,
Бо мій набрид тобі "репертуар".

Купайся, бігай, бережи фігуру,
Молодше своїх років виглядай,
Пробач мені, що закохався здуру.
Як кажуть москалі, "Прасті-пращяй!".

Забудь печаль...

Друг сравжній
Є один
Він завжди поруч буде
і в біді він допоможе

Завжди питають
Осьтакі слова
\\\"Хто твій найкращий друг?\\\"
А я відповім а вдруг
Для мене справжній друг
Це та частиночка мене

Яку я буду бавить
З якою буду щиро плакать
І ніколи ніколи
розпускати плітки
за спинами інших людей

Хоч і віршів не добре я складаю
Але хоч щось розповідаю
Щиро і від всієй
Душі справжній друг такий має буть

Коли дивлюся в небо я
Шукаю зорі в сяйві
тім яснім,
А знайти там хочу я

Твой очі голубі,
Твою посмішку яскраву,
І неповторимий сміх!

Де його найти ?
Чи смутку долинати
Щоб знов неулибнутись в міг
Чого мовчиш?Ти розкажи

Хочу щоб знав коханю
Долі мойї незнайти
Хоч і ти непрочетаєш це
Хочу щоб знав що це любов
А непростий
Дитячий жарт...

По суті всі проблеми набуті ...
Війна - це як випари ртуті,
Які ведуть до агресивної люті.
А ми тут - фігури,
Якими керують вищі структури.
Єдина нація, в країні потрібна люстрація,
Ні війні непотрібного значення.

© Віталій Пиріг