Вірші

Мить

Примарний світ вирує і гримить,
Плека свою неправду і неволю.
Лиш є у нім одна-єдина мить –
Її впізнавши, ти пізнаєш долю.

Це мить поміж майбутнім і минулим.
Збагнути важко розумом заснулим:
Оце ж і є найважливіша мить!
Це – зараз, тут – життя, і в ньому треба жить!

Не тримай в собі образи..
А пускай на волю їх!
Як голуб в клітці не тримає
В собі пташиний той політ..
Він пам'ятає звідки родом!
Він знає,хто такий він є!
Так само ти,ділися болем..
Бо стане гірко на усе!...

Кожен день щось відбувається
Кожен день іде війна
На нас ,,брат” ,як пес кидається
І кидається ,,сестра”
Та не вмрем ми, не поляжем
Не загинемо в бою
Не подаримо ми брату
Матінку свою
Кожен день хтось помирає
На чужій, своїй землі
Братовбивство посідає
Перше місце в цій війні
-Що робити коли “брат”
на тебе іде війною?
-Не відкривати йому врат
стати щільною стіною!
І як все вже це минеться
І вже здохне те х..ло
І в нас краще заживеться
Та не стане як було
Коли всі вже зрозуміють
Задум прадідів, батьків
І змінити все зуміють
До покращених часів
Прийде день, коли в долині
Ми згадаєм ці часи
Крикнем “Слава Україні!!!”
“Героям слава!!!” відгукнеться щем душі

****
Не склалося писать,
Як був вогонь гарячим.
А зараз охолов
І погустішав дим,
І з яблунь цвіт зійшов,
І став я майже зрячим.
Та як не мрій,
Не станеш молодим.

Життя прожив -- ніяк,
Та не картаю долю.
Не легшає від сліз,
Даремне каяття...
Хто легко вгору ліз
Без сумніву і болю,
Той ще до смерті вмре
В болоті забуття.

Коли ти сядеш за Різдвяний стіл,
Щоби спожити ці дари Господні,
Згадай за тих, хто в люту заметіль
Орду московську стримує на Сході...

Молись за них і їхніх матерів,
Чия кутя окроплена сльозами;
За діточок, що звуть своїх батьків
Припавши до заплаканої мами...

Проси у Бога ворога спинить
Щоб Він "Гради" замовчати змусив,
Щоб воїни відчули хоч на мить
Великий день Народження Ісуса.

Вставай Україно рідна, вставай в нерівний бій,
з фашистською навалою та зовнішніх катів.
Кати нам жити не дадуть російські браття рідні -
вони в могилу заведуть, як Гітлер свій народ.

Вставай, Україно молода, країно ти моя,
бо ворог жити нам не дасть і дітей нам ростити.
Хай щастя, мир і злагода, настане серед нас -
ми будем бити ворога, поки не настане мирний час.

Вставайте, вставайте, браття, всі боріться за свої права,
щоби Україна вільною була.
Аби схід і захід був як брат і сестра,
покажем ворогу, що ми одна сім’я.

Ми будем бити ворога, ми будем його гнать,
з своєї України і покажем йому мать,
Щоб всі лихії спогади залишись уві сні,
стіною станем, браття, всі на рідній ми землі.

На рідній ми землі боротись будем,
за нашу незалежність у бій всі ми підем.
Поки ми ката й ворога зовсім не проженем,
порядок в Україні своїй ми наведем.

Зимова дрімота

Шепоче вітер за вікном, заколихуючи свідомість
крізь мрії повільно линуть думи
дивний спокій на душі, і бажаний сон вже близько
ще мить і все вже буде дрібне й байдуже

проте вже на самому краю, сестри чути милий голос
милий брате я люблю тебе , і за щемить відразу в носі
а в горлі стане ком, журба полонить груди
на очі спуститься волога пилина

Боже, як тяжко жити без любимої людини
без рідної другої половини що дише в унісон з тобою
під кінець пробіжить по щоці сльоза
і розум нарешті в глибокий сон порина.

(Мрійник)

Україно, моя люба, я тебе кохаю
І що ранку, і що ночі в думу поринаю.
Щоб була ти дужа, сильна,
Щоб була в полі зернина,
Щоб ти квітла й зеленіла,
Щоб душі була ти мила.
Щоб вставати в мирнім ранку
Й посміхатися на ганку,
Щоб ліси мені всміхались
І привітливо вклонялись.
Щоб світило нам всім сонце
Й заглядало у віконце.
Щоб у тій країні бути,
Що ніколи не забути!