Вірші

Дві душі


Давай гулятимемо разом, у золотому падолисті.
Та помилуємось калиною в осінньому намисті.
Повіє вітер легкою журбою.
А ми гуляти будемо за руки взявшись з тобою.

Пожовкле листя під ногами шелестіло.
Журливу повість розповіло..
Про дві душі, їм разом бути не судилось.
Та йти до мрії не втомились.


Ці дві душі співали у неволі.
І проявляли почуття на противагу долі.
На самоті цінується хвилина кожна.
Жаданні зустрічі наперекір « не можна».

І ніжні погляди на перекір «не треба».
Почути голос – це вже потреба.
Шматочками щастя збирають,
Коли бачаться і розмовляють.

Так тихо листя шепотіло.
Який кінець? – не відповіло.
А ми мовчали, не знаючи як діяти.
Змінить історію чи далі мріяти…

Літо, Любові теплий вітер
Гуляли разом я і ти
Щасливі ми були як діти
Любов - це щастя для душі.

Твої красиві очі пам’ятаю
Уста Твої медові та п’янкі
Та біль в душі щемить нестерпно
Це тільки спогади мої…

Прийшла осінь, холодає
І за вікном дощить
Серце твоє мене вже не згадає
А на моєму рана ще болить…..

Горить свіча,та не палає
А сум в очах та й не минає
За долю нашу,Україну
За неньку нашу молодь гине
Молюся Богу без зупину
В Молитву серцем я порину, В очах горить молитви слово
Тому прошу сердечно в Бога
Зупини ці біди сеї днини
Посій же щастя в Україні
Ми козаки, ми сильні люди
Та без тебе ми нікуди
Тож просим Боже помогти
Цих нелюдів перемогти
Щоб жити мирно,разом,Вільно!!
Щастя й долю Боже дай
Ми йдем боротись за наш Край!!!

Перший


Hароджений в сім"ї звичайній
Будує сам своє життя
Тому, що має мрії тайні
Не жити в світі каяття
Та жити так вже зараз важко,
Де нафта. золото і гріх
І не летить у небі пташка
І чорний дим на землю ліг...
Та не витримуєш вже зовсім
І бігти хочеться кудись,
Тому, що скоро прийде осінь
І пожовтіє чийся ліс.
І береги вже не народні,
Що річки стримують в собі
Стоять маєтки там добротні,
А в них живуть мадам Фі - Фі.
Де замість чистого повітря
Вдихаємо ми метанол
Уран, бензин, та жовту сірку
І ще якийсь хлороксидол.
Кудись летить літак війсковий
І люди всі, як мурав"ї,
Кудись біжать, а так чудово,
Було в бабусі на селі!
Де тин старий, ставок в городі
Де справжній мед та молоко,
Де відчувалася свобода,
Хоча її і не було...
Бува, згадаю я дитинство -
Веселку в небі, ластівок,
Ласкаві руки материнські,
Та свій старенький дитсадок...

Усе минуло, пролетіло
Пішло кудись у забуття
Мабуть самі не догляділи,
Будуючи своє життя
Та вже немає часу більше,
потрібно, щось й собі робить,
Тому, шо може бути гірше,
Бо ворог Твій уже не спить
Куди поглянь - там хмарочоси
Багато в них бува людей,
Та проти них - ти просто просо,
Яке приносить їм грошей.
Ми вибирали самі владу.
Та прагнули, хоть щось змінить
Не вірю я в верховну раду,
А вірю лиш в щастливу мить:
Коли приходжу я додому,
Попрацювавши тяжко ніч
Беру дитину у долоні,
Обняв дружину - і на піч
А інше все - то так, не справжнє
Не рідне більше, не моє,
Бо бачиш, як той дядько важний.
Безхатька сильно в груди б'є
І не жаліє його зовсім,
Всміхається, бо він Богач
Всміхається він, та нечує,
Що десь лунає сильний плач
То плач - голодної дитини
То сльози - наших матерів,
Бо вже не має той родини,
Той мужності та сил без слів.

Бо говорити може кожен.
Що міг би він зробить
Та що зробити зараз можна
Без Бога? Мабуть Бог ще спить
Бо він все бачить і не дав би
Таке робити на землі
Та може він, ще почекає,
І спалить майже всіх в вогні
Залишить лиш частину кращих,
Тіх, хто цінують кожну мить
Та тяжкий хрест на плечах тащять
Від праці тіло в них болить
Які встають разом із сонцем,
Які лягають разом з ним
І виглядають у віконце,
А бачать там лиш чорний дим...
Бо інші прагнуть йти все вище
І вже немає в них межі
Кудись біжать, аж вітер свище
Не мають совісті й душі.
Руйнують все, що будували
Всі наші прадіди и діди
Та вже за безцінь все продали
Заводи фабрики й сади...
* * *
Початок нового століття
Змінив суттєвість назавжди
І вже так мало містць у світі,
Куди ми можем вільно йти.
Бо майже кожен все привласнив
Степи, річки, шляхи. ліси
Тому, що думає що щастя
В об'ємах власності — біди.

З тобою братались ми дуже довго,
Ділили воду та хліб на двох,
Казав, що не зрадиш, клявся Богом,
Але ти не знаєш, що значить Бог!
Скажи, що не так, брат, чом відцурався?
Скажи, чом пішов проти мене, за що?
До мене додому із криком ввірвався,
І все святе в мить одцвіло...
Ми ж разом з тобою шли проти вітру,
При зустрічі міцно мене обнімав,
Ми ж дихали одним спільним повітрям,
А ти за спиною мене проклинав...
Ми ж пили одну спільну воду,
І їли з тобою один спільний хліб,
Один за одного стояли горою,
Один на двох ділили політ.
Що трапилось, брате, чом відцурався?
Чом із зброєй до мене прийшов?
Ти в мене стріляв і щиро сміявся,
Ти радів, коли лилась в мене кров...
Царя свого слухаєш, ідеш проти мене,
А що він тобі обіцяє, скажи?
Щастя, багатство, золоті гори напевно?
Так от: не вір подібній брехні!
Ти, брат, продався, повівся на жарти,
Кому ти віддав своє серце вогненне?
Не пробачу, і не буду чекати,
Я візьму зброю і піду проти тебе!
Як ти - так і Я, взаємність - найвище!
У мене вдома - господарка Я!
Ти мене й мою неньку так покалічив,
Що до дружби тобі нема вороття!
Постати проти царя нема духу?
Звільнити свою неньку від зла нема сил?
Пробач мене, брате, що я така сука!
Але твій святий цар - всім дебілам дебіл!!!
Ти називаєш мене по-різному, брате,
Але не я відриваю від тебе шматки.
Кричиш, що це твої землі насправді,
Ти більше ніколи так не кажи!!!
З тобою ділили ми щастя та горе,
Ти клявся мені, що не буде зрад,
А в моїй країні вже із крові - море,
Скажи, невже ти після цього брат?!!

Ангел-на землі
Матуся наша ми це знаєм
Багато ангелів е в Божім раю
та між нами лише один
Матюся наша-Ангел -на землі

Веселка
Усе на світі має барви,
Як кожна радуги дуга,
А ми живем й не помічаєм
Ці веселкові кольора.

Ми день за днем кудись спішим,
Не помічаючи навколо
Природи ніжний тихий дзвін,
Нам якось байдуже до всього...

Не помічаємо людей,
Які щось хочуть нам сказати.
Ми бачим тільки ніч та день
І радість можем лиш вдавати.

Ми забуваємо слова.
Слова – ці щирі обіцянки!
Ми навіть хочем бути кимсь,
А треба бути просто справжнім.

Весь світ втрачає кольори,
А людям байдуже до цього.
Ви в повсякденній метушні
Не бачите всього живого!

Ще нам не пізно все змінить.
Ще нам не пізно! Схаменіться!
Робіть як серце вам велить
Робіть – і кольори вернуться!

Шабас Михайло (2012)

Кохання
А знаєте, душа болить,
Кохати і не знати чи взаємно.
Дивитися у очі ці палкі,
І думати: "А може все даремно"

Дурамно думаєш щодня,
Даремно памятаєш,
Даремно- днем, вночі і вранці
ЙОго не забуваєш.

А як зустрінеш то гориш,
І серце завмирає,
Душа болить, вирує кров,
Забуть....не забуваєш...

А знаєш хочеться забути,
І не літати в мріях,
Не думати про нього в снах,
Не вірити в надії....

І просто жити, як колись...
І мати насолоду.
Хотілося б усе забуть,
Й не рвати серця вроду....