Вірші

Каньйон плете строкаті візерунки...

Каньйон плете строкаті візерунки,
Стару фортецю бачу вдалині…
Ще пам’ятає Смотрич поцілунки,
Якими пестив милу навесні…

Замріяно хитаються дерева;
В тумані поховалися хати…
Щось заметіль роздмухує квітнева
Кидаючи пелЮстки з висоти.

Щасливий клич далекого дитинства
Навіює минулого думки…
І незабутню ніжність материнства,
І юності щасливі сторінки.

Сторіччя викарбовують малюнки,
Блищать смарагдом скелі вдалині…
Каньйон плете строкаті візерунки
І росами блищить по сивині…

Я у цьому житті ще до вчора був найщасливішим;
Cвітла мрія летіла задумливо на журавлях…
Та з вчорашнього дня охолов я і став ще мудрішим,
Бо тебе не зберіг, загубив у безкрайніх світах…

Я ще вчора літав, мчав з вітрами в замріяну весну;
Задивлявся замріяно в неба прозору блакить…
А сьогодні з журбою дивлюсь в далечінь піднебесну,
І у серці так гірко і боляче смуток щемить…

Я тобі не приніс ні жаданого щастя, ні долі…
Ні солодких та ніжних моментів в твоєму житті.
І журливо сумують в ярах сивочолі тополі,
І чубами трясуть в гордовитій своїй самоті…

Зійшла на небі зірка ясна.

Зійшла на небі зірка ясна,
Різдво прийшло у кожен дім ,
Вже господинонька прекрасна
Готує страви в домі тім.

Кутя, узвар та пиріжечки,
Квоктають діти під столом,
Господар пригоща овечок,
Вечерю носять всім селом.

Ось тільки ранок зазоріє,
Колядники уже ідуть,
Сурмить ріжок і дзвоник лине,
Всім сповіщає: «Ми вже тут!»

Діставши згоду колядувати
Засвітить зірку коляда,
І знову всі почнуть співати,
Бажати щастя та добра.

Щоб у господі був достаток,
Дозріле жито та пшениця,
А на столі у кожнім домі -
Духмяна паляниця.

Всіх господиня обдарує
Гречаними дарами.
Увесь народ зараз святкує
Різдво разом із нами.

Війна на Україні
За вікном в нас спокійно, ще птахи співають,
Усі люди ще вільні ще свободу мають.
А на сході країни люди волі не мають,
Бо над кожною домівкою боєприпаси літають.
Матері у домівках сльози проливають,
І на страшну війну синів не відпускають.
Ми ще маєм надію, що розвіється зло,
Й люди хочуть, щоб цього більш не було.

Така весна...

Було це ранньою весною...
Коли природа знову ожила.
Занурившись у щастя з головою,
Я наче квітка-вперше розцвіла.

Відчула світ – надмірно, надчуттєво,
Я йшла вперед неспинно, як могла.
Зустрівшись поглядом хвилинним та миттєвим
Призупинилась. А ось і ти, я тебе знайшла!

І ця весна була такою вперше,
А інші пори року не рівнялись їй.
З її теплом зайшло щось нове в серце
І я дозволила собі, сказати слово «Мій».

Ти моя радість і моя тривога,
Але тепер ти «Мій» на все життя.
Ми ніби різні, та в нас одна дорога,
Одна любов, в одне серцебиття.

"Я пишу Вам вірша..."

Я пишу Вам вірша,
В нього влилась моя душа,
Вона не сіра миша,
І їй чуже поняття "тиша".

Про те, як я шукаючи знайшов,
Оту людину я шукав,
Яку так довго я чекав,
Про кого кожен день я думав,
І ночі я не спав.
Та хоч її не знав,
Про неї я гадав,
Ітак, все знов і знов,
Я лиш її бажав.

Когось з ким був би іншим, особливим.
З ким час не буде марним, тільки гарним,
Таким завжди чеканим, і коханим.

Що має голок дикобраз,
То стільки ми казали фраз,
Ховаючи в собі запас образ.
Прощали ми і їх не раз.

З тобою хочу кожну світлину.
І я продам останню картину,
Щоб збоку мати вірну людину,
З нею велику дружню родину.
І може кумедну домашню тварину.

І я подарю увесь свій світ,
Котрий немов бузковий цвіт,
Там буду я, а ще пухнастий кіт.

Я мав багато мрій,
Де скажу, що я є твій,
І я почую: "Мій-мій".
Тоді приступимо до дій.

В такі мрійливі хвилини,
Я хочу щоб це були години,
Кожної днини.
І поки на голові є волосини,
Я не віддам цієї людини.

Тепер на серці щось новіше,
Так справді цікавіше.
Коли в душі тепліше,
То дію сміливіше.
І день стає ясніше,
Ночами все світліше.
Цього хотів давніше.
Нам поруч веселіше,
Йдем куди зручніше,
Тримай мене міцніше,
І прийдемо раніше,
Де буде нам гарніше.

Любіть своїх батьків!
Це найдорожче в вашому житті!
Я знаю, інколи вони сварливі,
Але без них пропадете ви в небутті... 
Цінуйте ви також своїх батьків,
І цінуватимуть вони вас протягом всього життя,
Але без них, у вас не буде тут свого життя!!!

Сторінки минулого, книга відкривається
І у кожного ця книга є своя.
Біль чи посмішка душі торкаються,
Бо ця книга - спогади життя.
Сторінка за сторінкою, ми перегортаємо,
І знову у дитинстві, де мамина рука.
Тай смуток є й образи, але не перепишеш.
Бо в книзі цій нема чорновика...
А весни посміхаються, кличуть, озиваються
Ніжним щемом в серці почуття.
А може жаль, бо юність вже не вернеться
Є тільки книга - спогади життя...