Вірші

Любіть Україну.
Не як в клубі араб любить дівчину,
І навіть не як прокурор свою машину,
І не як п'яниця, що любе пляшчину,
Просто любіть, не шукайте причину.

І навіть якщо не минають негоди,
Коли ще на бачив ясної погоди,
І по-житті переслідують всілякі пригоди,
Не втрать часу і люби, що буде нагоди.

Люби і тоді, коли ходять новини,
Що розривають навпіл родини,
Навіть не маючи в роті хлібини,
Ногами будучи вже в домовині,
Не забудь "прощай" сказати країні.

Коли в гості до твоєї дружини,
Приходять забавні мужчини,
І вже не підмигують юні дівчини,
Не забувай любити своєї країни.

У компанії іншій, і навіть своїй
Не забувайте свою Україну !
Навіть на коротку хвилину,
Вірно люби її без відпочину.

Хоч постійно у ній все дива та дива,
Та поки літом на полях видно жнива,
І гарна українська дівиця пісню співа,
До того моменту моя країна буде жива!

Вона як жар-птиця, сонячна птиця,
Все роками вмира і вмира,
Та виживає, немов та хитра лисиця,
Ніколи не прийде її смерті пора!

Золотокоса осінь пестить плечі...

Золотокоса осінь пестить плечі;
Дерева опускають жовті шати…
У цей прекрасний, неповторний вечір
Я молодятам хочу побажати:

Ані на мить в житті не забувайте,
Що ви єдині, мов тандем - навіки…
Живіть у мирі, злагоді, кохайте;
Нехай добра течуть невпинно ріки…

Нехай вас доля радістю вінчає,
А ще - взаємні почуття іскряться;
Жага сердець - ніколи не згасає
І у сім’ї завжди панує Щастя…

Ти кажеш, докори сумління...

Ти кажеш, докори сумління
Щемкого болю завдають…
Що спогади гріхопадіння
Ночами спати не дають…

Ти кажеш, ніби серед ночі,
Десь у безмежних небесах,
Ти зазираєш в карі очі
І відчуваєш на вустах

Терпкий безмірно присмак м’яти
В польотах нездійсненних мрій,
Де хочеться на всю кричати,
Що я давно уже не твій…

А вранці, стомлена із ночі,
Ти вийдеш сонна на балкон…
І лиш мутні позаду очі
Кричатимуть про твій полон…

Росою небо плаче уночі...

Росою небо плаче уночі;
За вбитими сумує Україна…
Вам не вдалось, бездушні палачі,
Поставити народ мій на коліна…

Вам не вдалось, підступні москалі,
Спаплюжити і знищити Вкраїну.
Тож згинете, ординці-палії,
Так й не здолавши втомлену країну...

І, хоч би як не розпирав вас гнів;
Та, що б не затівали ви, приблуди…
Моя земля, свята споконвіків,
Стоятиме… І так довіку буде…

Ми - на межі протистояння...

Ми - на межі протистояння -
Засмучені та мовчазні…
Все меньше тем для спілкування,
Все більший простір для гризні…

Не в змозі в Правді розібратись,
Блукаємо в сліпій брехні;
Бо ж соромно собі признатись,
Що винні ви у цій війні…

Що не повинна п’яна «вата»
В домівки наші смерть нести…
Що не за рогом вже відплата
За спалені мости й хрести.

Сліпа межа протистояння -
Як той лихий собачий сказ…
Все меньше тем для спілкування,
Все більший простір для образ…

Невже ти двічі присягнеш на вірність...

Невже ти двічі присягнеш на вірність
Й поклонишся зовсім чужому стягу ?!?
І не замучать докір та сумлінність,
Коли чужу читатимеш присягу ?!?...

Невже так просто станеш на коліно
І поцілуєш прапор чужорідний ?...
І не промовиш тихо: « Україно,
Прости мене за вчинок… за негідний…»

Невже підеш на захист триколору,
Згубивши честь свою в розчаруванні ?..
Напризволяще кинеш неньку хвору
І серця щем топитимеш в стакані ?!?...

Мабуть, болить душа твоя нетлінна ???
Та й вигляд від учора - жалюгідний…
І слізно плаче мати Україна...
За вчинок свого сина… за негідний…

Ніжне, хитре кошенятко.
Миле, чісте мавпенятко.
Лазить, пригає,біжить.
На штанцях уже весить.
А коли настане ніч.
Кошенятко мило спить.

Дівчинка Осінь жбурляє в обличчя мені...

Дівчинка Осінь жбурляє в обличчя мені
Листя, опале з гілок, золотисто-багряне…
Мовчки дерева стоять в листопадному сні;
Вітер куйовдить волосся твоє неслухняне…

Безповоротно стежина веде до зими…
В цьому житті ми чимало на все оглядались…
Більше навряд чи з тобою побачимось ми;
Адже і так досить часто у снах зустрічались…

Ти збережи мою ніжну безмежну Любов…
І не картай за гріхи свою втомлену душу…
Я відчуватиму ніжність твоїх молитов
Й більше ніколи канон почуттів не порушу…

Жовті дерева стоять в дивовижному сні;
Вітер куйовдить волосся сухими перстами…
Дівчинка Осінь щось тихо шепоче мені,
Наче востаннє лоскоче твоїми вустами…