Малює жовтень багрянисту осінь;
Палітра барв лежить по всій землі.
І неба неповорно ніжна просинь
Виблискує у райдужній імлі.
Скидають листя втомлені дерева;
Всміхаються бурштинові стежки.
Блукає парком Осінь-королева;
За обрій поспішає навпрошки...
Вона невдовзі стрінеться з зимою;
Красу багряну заметуть сніги...
Я ж буду сумувати за тобою,
Вдивляючись у срібні береги...
Україна чудова країна,
тут гори, Карпати
Зелені сади біля кожної хати.
Символ-верба
і червона калина.
Люблю я свою Україну.
Це моя рідна земля.
Тут чисте небо, й блакитні простори
Зелені луги і пшеничнеє поле.
МОРСЬКА ПРОГУЛЯНКА
Вечірнє море знов приспало день,
Чіпляються в пісок останні хвилі,
Здіймаються салютом пінно-білим,
З морських глибин напившись одкровень.
Груди п’янить солоний аромат,
Від себе ні на мить не відпускає,
Наче Колумб, Джеймс Кук чи Магелан,
Нові світи в мені він відкриває.
Тіло уміло спокушає вітерець,
Грайливо бавиться з розбещеним волоссям,
Скоритися гульвісі довелося,
Піти з пройдисвітом гуляти навманець.
Місяць зірками гаптував наш шлях,
А він все дмухав, жартував без втоми,
Мов справжній кавалер довів до дому,
А сам приліг віршами на вустах.
2016
Із серії «Спів Карпатських гір»
Я ДО ТЕБЕ ІДУ
Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую назустріч весні.
Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.
Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.
Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.
2017
Пройду, селом мальовничим ,
Воно-неначе диво!
Іду,і бачу як калинонька
Вітає поглядом здаля,
Рідне село, як тут красиво!
Синє небо,зеленая трава.
Поля,берізки та рівнини
Над річною зігнулася верба ,
Під сонцем золотії ниви.
І чутні співи соловя.
Радій життю - воно прекрасне
Для цього маєш кожен день
Дивись на сонечко це ясне
І знай веселих лиш пісень
Поглянь - природа скрізь раді
І чути щебет пташечок
І хоч сивіє синє небо
Та безліч в ньому зірочок.
Послухай вітер в тишині
Свої закрий на хвильку оч
Невже не чуєш в далині
Життя "радій" тобі шепоче...
Народе мій, ти як і я втомився,
Блукаючи віками по стерні...
Шкода, що ти укотре помилився,
Зневірившись у просторі брехні...
Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.
У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
Ми з трепетом молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.
Де завжди тиха радість і святиня…
Де вічне все і навіть тлінний прах…
Ти будеш скромна й тиха господиня,
А я – забутий немічний монах…
Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь в омріяне Тобою
Прекрасне небо – чисте й голубе…
Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…