Проміння сонячне ласкаве
Торкає кожного лиця
І в очі кожні заглядає
І радість кожному несе
Поглянь лиш
Вся краса навколо
В моменті кожному живе
Побач її
Запам'ятай цю мить
Вона одна
Її не повторить
Ну скільки можна...
Ну скільки можна думати про тебе?
Коли ти перестанеш існувати?
Тебе немає біля мене, але ти вже повсюду
У снах, у вікнах, у душі, у серці...
В мені переплелось усе
Любов, ненависть і почуття вини
Пробач...
Пробач за те, що я була не тою, ким тобі хотілось
Я знаю, знаю, знаю...
Все зіпсувала- Я!
Та що могла зробити?
Коли ні слово видушити,ні поворухнутись
Коли вдихнути, біля тебе навіть не могла
Мені було так тепло й затишно
А пам‘ятаєш, як гріла я твої завжди холодні руки, а не ти мої?
Як ти дзвонив й казав, що наробив дурниць
Що я тобі потрібна
Що треба нам поговорити
Божився, що все буде не так
Прохав щоб дала ще шанс
А я чи то така дурна вже від природи
Чи то вино так грало в голові
Погодилась, повірила, як те наївне кошеня
А пам‘ятаєш, як дзвонила я?
Переступивши через гордість і наплювавши на саму себе
Питала чи хочеш ти зі мною говорити
А що ж у відповідь почула?
Холодне НІ, що заморозило усе в мені живе
І скільки після того виплакано сліз
І скільки випито вина
А що у підсумку?
Сиджу сама й не знаю, що робити
Вже ніби й купа часу промайнула
А всеодно це все в мені кипить і не стихає
Нехай би ти пропав чи розчинився
Чи може краще б я без сліду зникла
Не пам‘ятаючи нічого
Ні тебе, ні обійм твоїх чи поцілунків
Ні посмішки твоєї, ні очей, що так дивилися на мене
Я так себе ненавиджу
За все оце, що відчуваю
І тебе ненавиджу не менше
За те, що байдуже тобі до мене
Олександра Котинська
Та щоб здавалося слова,
Пити й курити,
Любити й ревнувати,
Битися й вбивати,
Думати й писати,
Ось що наше діло.
Живи й радуйчя своїм життям
Красиве небо,
Журливий подих землі,
Тужить і курить в небі журавлі
Летять вони в далеку
Нежданну чужині,
Летять немов лелеки,
Забираючи весну,
А я біля віконця,
дивлюся їм у слід,
Чекаю захід сонця,
І темряка прихід,
Бо в нічному ту темну,
Дивлячись на зірки
Буду благати Бога,
послати лелекама Щасливої весни
Як мені подобається бути поруч з тобою,
Це не кохання, я не знаю що це зі мною.
І ти погодишся, що це не любов,
Однак я зроблю цю помилку знов.
Знаєш ? Ми зараз могли би віддатись бажанням,
І бездумно, шалено займатись коханням,
Проте у тебе, і у мене, один аргумент:
Давай не будем псувати момент.
І я не стану вимагати твоїх поцілунків,
Можливо, буде краще сказати, що ми у статусі друзів ?
Однак, підмічу, що не згідно сучасних шаблонів,
Проходить перебіг наших стосунків.
А ще, я не звик лягати спати на спині,
Мабуть, доведеться зробити це нині,
Бо ти закинула руку, і лежиш на лівому боці,
А я дивлюсь на твоє обличчя, на твої заплющені очі.
Зізнаюсь, що я не зможу сьогодні заснути,
Скажу відверто, бо двох речей я боюся:
Я або прокинуся сам, або у тебе влюблюся.
"Слова закінчились, йти я неможу
Пробач мене друже що підвів я тебе"
Це останні слова мого брата по зброї
Краще б я їх нечув
А почув на світанку
Коли ми з загоном прорвались вперед
Нам було страшно
Командир наш казав "не бійтеся хлопці, уявіть що це гра"
Та гра ця якою керують міністри
А гинуть прості рядові
Якщо ти пішов добровільно на Фронт
Не заводь собі братів на війні
Сьогодні я лишаюсь назавжди
Думок, що мучили мене ще вчора
Так хочеться переступити і піти
Від днів вчорашніх мимоволі хвора
Хворіла, подумки борола страх
Чого чекати?Де знайти розраду?
Я спогадів розвіювала прах
Думки свої доводила до ладу.
Я не лишаюсь тут, нема мене
Де тихо вітер колихає квіти
Забули ми, та все мине
Забули.. Буде довго нам боліти...
Зажурено дивлюсь у далечінь,
В очах стражденний смуток і тривога...
І лиш душі безмежна глибочінь
Веде мене стежиною до Бога...
********************************
Життя, ти пролетіло наче мить;
Прекрасна мить: коротка й незрівнянна...
Та щось в душі так болісно щемить,
Коли в безмежність кличе нас нірвана...
********************************
Цей відчай... Це розчарування...
Журбою душу замело.
Було... І вже нема кохання...
Мов цвіт весняний відцвіло...
********************************
Чимало пройдено стежин;
В житті по-різному бувало...
Та висновок зробив один:
Рідні багато - рідних мало...
********************************