Вірші

Шукаю погляд твій палкий,
щоб знову в ньому розчинитись
уваги й ніжності напитись,
та не побачити вогню.

Цілую твої губи палко
цілую так немов в останку...
в твоїм нескоренім світанку
себе я в відчаї знайду.

До тебе лину як до сонця,
чекаю зустріч випадкову
та відчуваю я в долоні руку,
на жаль вже довго не твою.

І ти не мЕне обіймаєш,
не мій опал щоночі ловиш
та поруч завжди уявляєш,
бо знаєш..
я. тебе. люблю...

Я дівчину зустрів, чарівну, випадково,
Неначє полетів у небо до зірок,
I зустріч та була нємов казкова,
Mи з двох боків ступаєм на місток.

Що душі з'єднує, та подих забиває,
I ми йдемо, неначє увісні,
I слів безглуздя лагідних лунає,
I я живу в тобі,а ти- в мені...

Осiннiй сум- невипадкова рiч .
Душа склада, зiтхнув, срiблястi крила.
Із вітром злива влаштувала січ,
Життєвий човен приспустив вітрила…

Смарагдового листя оксамит
Лежить зів'ялий, наче килим прілий,
А хмара, велетенська, майже кит,
В безодні неба подругу зустріла…

Гіркота смутку, як іржавий цвях,
Пронизує думки, все скам'яніло,
Стискає розпач, загубився шлях,
Неначе горб вросли у спину крила…

Зайшов до кума, як годиться, в свято,
Приніс з собою літру первака,
А він собі стоїть посеред хати,
Тримає аркуш. –«Крылья мотылька»

Шепоче раптом. Потім- «Под луною»
Неначе з глузду з'їхав, що за лихо?
Питаю, куме, любий, що з тобою?
Він –«Циц»! Мені, -«Я вірш складаю. Тихо»!

Я скам'янів. Смикнув себе за вухо.
Та ні, не сплю, якийсь безглуздий жарт,
Він пошепки: –«Травинка, море, муха»
В очах як полум'я спалахує азарт…

А потім каже- «Ті селюк дрімучій
Це ж хокку! Рим нема, сімнадцять слів,
Отож беру «Великий и могучий»
І навмання, лише слова лічив!

Я написав віршів, десятків п'ять!
Я майже рівня Тютчева і Фета!
Оце його «Особенная стать»…
Аж смішно- я пишу: «Колючка, лето»…

Блакитні очі...
Як загубитись легко в бездонних очах
Ці очі немов океан блакитні і щирі
І в душі твоїй легенький спалах
Ти впізнаєш цю важливу тобі людину
Не бачив її ти давно і скучив за нею ти сильно
В очах твоїх радість іскриться безмірна
Ти побачила його знов...

Подарую мамі квіти,
Які красиві... Подивись!!
Нагадали мені літо,
Бо всі там кольори зійшлись..

І червоний і рожевий,
І як сонце золотавий..
Білий наче кришталевий,
Такий букет яскравий.

Матусі подарую квіти,
Щоб вона не сумувала
Щоб вона могла зрадіти,
І тепліше на серці стало..

І стало небо безхмарне,
І сонце гріє старється..
Всюди зробилось так гарно,
Бо моя матуся всміхається..

Наче веселка вмить з\'явилась,
І днем засіяла зірочка
А сонце вночі засвітилось,
Бо матуся моя, як та квіточка..

То є краса природна,
Бути, як квіти, вродливою
Я на все у світі згодна,
Щоб була моя мама щасливою..

Я до неї притулюся,
Як до ріки озерце..
У тебе щоб моя матусю
Букет розцвів на серці..

Ти моє сонечко, і мій майбутній чоловік,
З тобою я готова прожити весь свій вік.
Без тебе я життя не уявляю,
Бо я дуже сильно тебе кохаю.
Я хочу, щоб ми разом були завжди
Я ніколи не скажу тобі з мого життя піти.
Тільки з тобою я хочу засинати,
І від твоїх поцілунків я хочу рано вставати.
Можливо це зараз звучить банально,
Але я вірю, що все в нас буде ідеально.
Я хочу щоб ти був тільки мій,
Бо ти і є той хлопець усіх моїх мрій!!!

Зазвичай, я втішаю себе своїми віршами,
Довгими, затяжними вечорами.
Проте, сьогодні, я скучив, тільки за Вами.
Так, ніби ми не зустрічались роками.

Ви підозріло часто у моїх думках,
Ніби я писав про Вас у своїх віршах,
Про те, ніби, Ви раніше були у моїх очах,
Так, ніби та, котру я би носив на руках.

Щось перекрутилося, ніби, це у моїй душі,
І я здогадався, що писав про Вас у вірші,
Що справді, так, вони дійсно Ваші,
І якщо Ви не проти, то скажем, що наші.

Мені вдалося вловити це хіба, що мигцем,
Бо Ви, напевно, були колись моїм віршем,
Проте, для мене Ви стали цілим сонячним днем,
Поглинувши мене своїм вогнем.

А ще ми ми зустрічалися у моєму сні,
І прокинувшись я довго сидів на вікні,
Бо щось було не зрозуміло мені:
Хто ця невідома пані полум'яна ?
Чому я хочу спопелитись у Вашім вогні ?
Чого являєтесь у сні ?