Тарган Проти Пантофлі
Жарт
Тарган.
Пантофлі політ.
Стрибок догори та вбік,
Вихорів турбулентних
скрегіт,
Деренчливий тарганячий
крик.
Не здамся!
Хоч Пантофля,
неначе Дракон...
Потрапляє голка під лапку,
З ниткою міцною вона,
З нею перейду рубікон,
У двобої з *тофлею
Поставлю крапку!
У засідці -
Пантофля друга,
Тарган зшиває їх
міцною ниткою:
"Наді мною більш
не будете
Чинити наругу.
Я вас помічаю
"чорною ниткою"
Посмикались Пантофлі
та без сили впали:
"Не будете
мене чіпляти надалі!"
Тарган оперативно
десь лезо знайшов,
Розрізав нитки,
перевзувся
і далі
У Пантофлях
пішов!
...................
*Пантофлею
Панін Олександр
Час
І тихо чути нелегке зітхання
Відлуння чутне в кімнатах пустих
Ти думав що все просто
Й ті вагання...
Звели тебе в могилу...Назавжди...
І завжди будуть чутні докори сумління,
Що ти все гаєш час
І знаєш що на дарма,
І тихо зводить з розуму поняття
Що ти втрачаєш все... Та марно...
_kasiyan
І тільки сни, ще тішать восени...
І тільки сни, ще тішать восени,
І що відходить - римами приходить,
І білий світ до самої весни,
Мов білі ненаписані листи,
Поезії що лине нам від Бога,
А крізь сніги ті тягнеться дорога
В той тихий дім, що світиться в ночі,
І крім любові там нема нікого,
Що нас спасає, сіє світлі сни,
І гасить безнадію восени...
Борис Смиковський
Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.
Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.
Щось завжди загадкове живе у вогні.
Щось гуде, завиваючи, дике, відьмаче,
Щось злітає та іскрами гасне вгорі.
Прошепчи листопаду - хай більше не плаче.
Проводжаючи осінь - прости всі гріхи.
На коні вогняному хай панна проскаче
І плащем золотистим услід завихрить.
Що залишиться серцю ? Краплина удачі,
Та ще іскра надії, між зимніх вітрів.
Білим снігом освятяться темні палаци,
Лунко відгомін щастя, як сон, пролетить...
Знов тепла осінь...
Знов тепла осінь.
З вимерзлих полів,
Де мертві трави,
листя буро-чорне -
Вологий вітер.
Пахне, наче морем.
Така коротка
Світлість тихих днів,
Така солодка,
Трепетно-прозора.
Так щастя наше
Згадуємо ми
Просвітлене,
нетривке,
неповторне.
Три Куми-Мисливці
Жарт
Три Куми йшли по лісу,
Ішли із полювання,
Хиляли оковиту,
Бач, грілися вони.
Над ними сяяв Місяць,
Кругленький, наче Млинчик,
Той кум, що вжив грам двісті,
Спроквола проказав:
“Цей Місяць — дурнуватий,
Якийсь увесь — квадратний,
Мабуть, погода зла!” --
“Ти, Куме, - баламуте, -
Так другий зауважив, -
Цей Місяць, млин, - трикутний,
Ще кажуть — косинець,
такий собі “пипець”!*
Кум третій заперечив:
“То про який вже Місяць
Триває суперечка
На кшталт - “ячмінь, чи гречка?
Про той, що висить зліва,
Про той, що світить справа:
Їх двоє, грець,
Над нами!
Перша зустріч-то любов
Зустрілись вперше ми дано
І зрозумів я зразу це любов
І куди не подивлюсь я було там гарно
Навколо все кипіло наче кров
Думав скоро будемо разом
Ти стала моїм діагнозом
Но любов жорстока і несправедлива
Неначе жінка та зрадлива
Коли сказав тобі про все
І мене всього трясе
Ти так нічого й не сказала
Неначе просто спала
Без відповіді все і так я зрозумів
Відсильних-буйних морських штормів
Розбите серце ти лишила
Обламамаіши мені крила
О, скільки світла в терпких небесах!
О, скільки світла в терпких небесах!
Зваблива осінь барвами розквітла,
Дитячим сміхом носить на руках,
Примружується, пеститься привітно,
Тріпочеться в злітаючих листках,
І шурхотить, і сипле, сипле, сипле...
Чарівна лань, помилуй, серця жаль!
Не захлинутись як духмяним вітром?
Копитцями каштани стукотять,
А лань все скаче індіанським літом!
І лиш надвечір – маревом печаль,
Немов жива, засяє, зблисне, зникне...
Лиш близькі зорі тихо мерехтять,
Тобі шепочуть загадкову пісню...